Я саме шукала роботу і розсилала своє резюме на різні вакансії. Вже й не сподівалася знайти щось справді хороше. Саме тому відправляла резюме абсолютно на всі вакансії, які мені підходили. От тільки всюди було глухо. Жодного телефонного дзвінка з запрошенням на співбесіду я так і не отримала.
Я йшла по вулиці розчарована. Та навіть не розчарована, а повністю розбита. Мої запаси себе майже вичерпали і я розуміла, що за кілька тижнів мені не буде за що навіть й хліба собі купити. І це я не кажу про оплату комунальних послуг.
Я йшла і плакала без сліз. Раптом якийсь глухий звук повернув мене до реальності. Я озирнулася і побачила, що позаду мене жінка віку моєї мами знепритомніла. Це була надзвичайно красива і доглянута жінка.
Я одразу ж підбігла до неї. Трішки припідняла її голову і якнайшвидше набирала номер швидкої допомоги. Та й в лікарню я чогось поїхала з нею.
Коли та жінка прийшла до тями – я була поруч. Моя совість змушувала мене сидіти і чекати, щоб переконатися, що з нею все добре. Коли вона відкрила очі – запитала де вона і що трапилося. Я все пояснила. Жінка попросила зателефонувати її сину, що я і зробила.
За лічені хвилини на порозі палати стояв такий же красивий і доглянутий чоловік з наляканими очима. Це був її син. Вони поговорили і не дозволили мені йти. А потім цей син підвіз мене до мого дому.
По дорозі ми розговорилися. Він виявився власником однієї фірми. Мій дзвінок видьоргнув його із співбесіди. Він шукав у свою команду фінансиста. Я почала сміятися і між слів сказала, що я фінансист і саме шукаю роботу.
Так, наступного дня о десятій ранку розпочався мій перший робочий день. Мені одразу ж дали тестове завдання, а перед обідом сказали, що я його успішно виконала і робота моя. Та й навіть більше – без випробувального терміну.
Я й сама собі не могла повірити. Адже якби я не допомогла тій жінці і пройшла б собі повз – не мала б і далі роботи. А тут так зійшлися зірки. Мабуть на небі побачили мою журбу і послали мені такий дивний шлях з пошуку роботи.
Та й вакансії цієї я не бачила. А, можливо, просто не звернула уваги. Зараз я безмежно щаслива. І працюю не покладаючи рук, щоб не розчарувати керівника. Мені все здається, що він мене запросив на роботу тільки із вдячності за порятунок його матері.
