Батьки п0кинули дівчинку в пологовому, коли дізнались, що вона xв0pa. У Маші були нepiвні ніжки – одна довша за іншу. А мати вважала себе надто “молодою”, щоб лikyвaтu дитину. Тож вiдм0вuтись від дівчинки вона вважала найкращим варіантом

Діти в дuтбyдuнку всі oзлoблeні – на життя, на дорослих, на світ. Маша завжди хотіла бавитись з іншими дівчатками на вулиці, та вони не дозволяли їй. Вона не могла стрибати на скакалці, не могла встигати ходити за ними. Коли вони бавились, то вона тільки спостерігала збоку. «Ану пострибай», – кричали вони. «Отак зможеш?» – сміялись та дразнили дівчинку. Вона злилась й мовчала у відповідь.

Вони сміялись з неї тому, що одна її нога була коротшою за іншу. Маша знала, що батьки не захотіли дівчинки з такими ногами. Вона про це дізналась, коли їй було 10 років. У медпункті медсестра дала документи й пішла кудись. Маша прочитала, що багато років тому мама з татом залишили її  пологовому будинку, коли дізнались про патологію. З того часу Маша перестала вірити, що батьки прийдуть по неї та заберуть її додому. Коли потрібно було написати листа Миколаю, то всі просили знайти їхніх батьків. Потім вихователі передавали листи волонтерам.

Стюардеса Андріана Чайкіна працювала на літаках вже більше 15 років. Вона також займалась благодійністю. Вже вдома, коли сідали вечеряти, вони відрила листа дитини, 10-річної дівчинки Маші. Дитина писала: «Шановні спонсори, мені не треба іграшок чи одягу, бо це тут є. Я прошу вас про ноутбук. Тоді я зможу знайти друзів та спілкуватись з ними. Може знайду й родичів. Маша, 10 років».

Чоловік Андріани підтвердив, що діти зараз розвинуті не за роками – кмітливі, розуміючі. А ще чудово усвідомлюють, скільки всього можна знайти через інтернет. Лист взяв старший син Андріани, 14-річний Саша. Він застиг на місці – перечитував листа, й жодна емоція не просочилась крізь серйозне й сконцентроване лице підлітка. Саша сказав, що купить Маші ноутбук за ті гроші, які він заробив, працюючи на вихідних.

У дитячому будинку святкові виступи відбуваються у різний час в різних групах. Маша мала виступати в середній групі, вона вивчила вірш, вдягнула сукенку. До них прийшов Миколай, який мав подарувати подарунки. Подарунки були від отих небайдужих людей, які отримували дитячі листи. Маша не чекала на ноутбук, бо написала щирого листа тому, що так усі робили.

Та дівчинка помітила жінку, вдягнену майже як стюардеса – спідниця точно була дуже подібна. Дівчинка звернула на неї увагу – це була сильна, але лагідна жінка, яка дивилась на неї та не відводила погляду.

Миколай подякував діткам за виступ та подарував пакети з цукерками. Маша взяла свій пакунок й пішла в групу. Але жінка-стюардеса покликала її на ім’я та прізвище. Маша застигла на місці, вона була впевнена, що це якась помилка. З пересторогою повернулась й побачила ту саму жінку. Андріана привітала з Машею та сказала, що їй віддали листа. Вони познайомились, тітка Андріана відразу сподобалась Маші. Також Андріана познайомила Машу з своїм сином Сашею та чоловіком Дмитром. Саша подарував Маші ноутбук – дівчинка не могла промовити й слова, тільки мовчала й слухала старших незнайомих людей.

Маша відвела їх у клас, де вона зазвичай вчила уроки. Там Саша показав їй, як правильно користуватись ноутбуком. Маша ще ніколи так не почувалась – до неї проявляли стільки турботи й тепла. До того ж Саша поводився з нею так добре, як не поводився жоден хлопчик з дитячого будинку. Після пояснень вони попрощались – всі обняли Машу, а вона їх. Це був справжній подарунок Миколая. Андріана сказала, що вони ще навідаються. Дівчинка дуже зраділа.

Наступний день вона провела, навчаючись користуватись ноутбуком та роздумуючи над своїми новими знайомими. Через тиждень тітка Андріана забрала Машу на цілий день – вони дивились кіно, їли незвичну їжу, катались на ковзанах. Маші здавалось, що їй це сниться.

Маша завжди пам’ятатиме, як за кілька місяців після їхнього знайомства, її покликали до директора. Їй сказали, що Андріана запрошує її на два дні до себе в гості. Завтра День авіації, тож вони підуть дивитись на те, як літатимуть літаки. Перед тим Маші купили гарну сукню та нове взуття. Дівчинка дивилась й не впізнавала себе. Тітка Андріана дала їй свою шпильку для волосся.

Потім вони пішли до них додому – тітка Андріана показала кімнату, де Маша спатиме. Вона вперше спатиме сама в кімнаті. У вітальні у квартирі був великий акваріум – таких рибок не показували навіть в книжках, тільки по телевізору. А ще у Саші був собака, який постійно облизував Маші руки.

Потім вони пішли на свято – аеродром був такий великий, що Маші здавалось ніби вона нічого більшого й не бачила, а вона таки не бачила. Далі було велике свято – літаки в небі, концерт, вручення подяк. Маші здавалось, що вона ніколи не бачила стільки людей. Після цього Андріана пішла на вручення диплому. Маша залишилась з Сашою та його татом дядьком Дмитром. Саша побачив Андріану й вигукнув – «Оно мама! Фотографуйте, тату». Маша вдивлялась в натовп людей, а тоді й сама вигукнула: «Я теж бачу маму!». Саша нічого не сказав, тільки глянув на дядька Дмитра, посміхнувся й обійняв Машу. Саша розповів Андріані про те, що відбулось на стадіоні. Наступного дня вранці Андріана сіла біля Маші й запитала, чи не хотіла б дівчинка жити з ними. Маша міцно обняла Андріану за шию й почала плакати. Звісно ж вона хотіла.

За два місяці Маша взяла свої речі й вийшла з дитячого будинку. Їй здавалось, ніби з часу, коли вона побачила документи про свою маму й теперішнім моментом, пройшла вічність. Озирнувшись, вона помахала дівчаткам, а Андріана сказала, що Маша має пам’ятати цих всіх людей та дякувати їм за все. Маша йшла й не вірила у те, що це реальність – тепер вона матиме маму, тата й старшого брата. Це буде інше життя – щасливіше життя. Всі діти просять у Миколая диво. Маша не просила, але отримала його.