ЖИТТЯ

Розмова на другий день весілля, або як Дмитро, той, що Чарлі Чаплін, людей рятував

Цій історії понад 20 років, й про неї знають тільки найближчі люди. Все трапилось тоді, коли ми з чоловіком одружились й влаштували невеликий бенкет в честь цього. Ми запросили найближчих друзів з обох сторін та розділили свято на кілька частин. Спочатку традиційна – розпис, церква, ресторан. Проте потім з найближчими поїхали на два дні на дачу.

Ми тоді з чоловіком уже жили разом пів року. Найближчих його друзів я знала, але людей з роботи не всіх. На свято він запросив своїх колег-психологів, а я філолог, вчителька, письменниця. Нам всім було про що поговорити.

Чоловік відразу попередив мене, що я буду багато часу витрачати на знайомство та спілкування з його колегами та друзями. Проте запевнив, що вони цікаві, тож мені не буде нудно.

Реклама
Реклама

Пригадую, там було кілька моїх подруг й два чи три десятки його друзів. Я навіть злякалась. Подумала про фільм «Блондинка за рогом» й відчула себе у ролі Андрія Миронова. Адже мій обов’язок був ходити поміж людей, знайомитись з ними, говорити люб’язні слова та бути дуже позитивною. Обов’язковими до вживання були слова:

– Там, мені теж дуже приємно! Я дуже рада познайомитись! Мене дуже тішить те, що ви тут. Звісно я дослухаюсь до вашої поради. Дякую вам за привітання.

Але цих слів я вживала не так багато, як могла б. Все було простіше та легше. Традиційні привітання, побажання, розповіді, не завжди пристойні історії. Загалом все, як завжди.

Нам кричали гірко й радили, як зробити своє життя безхмарним найближчі 20-50 років. Потім ми слухали розповіді наших друзів про нас, про наш союз, та як вони вперше з нами познайомились. Вони бажали нам десяток дітей, багато заробітків та цікавих подорожей. А ще друзі-психологи мого чоловіка розповідали, як зробити так, щоб він зробив усе, що я хочу. Натомість мої подруги-філологині розповідали “правильні” історії та казали, як жениху пощастило. Далі були салюти, торти, гірко, вино, шампанське й так далі.

Наступного дня всі, хто залишився, вирішили піти до річки на пікнік. Накрили на березі поляну, смажили шашлики. Одним словом, святкування нашого весілля однозначно було важливою подією в житті друзів мого чоловіка. Серед них був Дмитро, який зовсім не виглядав їхнім ровесником. Він був радше ближчим за віком до їхніх батьків. На вигляд точно за сорок, в очах серйозність, на скронях сивина. Він справляв враження дуже поважного чоловіка. Мені було дивно, що ж він робить серед цих юнаків. Окрім того, всі знайомі з ним та його дружиною, називали його Чарлі Чаплін. Він стояв обабіч усіх збоку та смажив шашлик. Хлопці покликали його купатись, та він сказав, що його серце не витримає такої холодної води. Мені стало цікаво, хто він. Тож запитала чоловіка, коли ми залишились самі біля машини.

– Хто цей Дмитро й чому ви його так називаєте? Він не виглядає надто веселим… Не схожий на Чарлі Чапліна.

– Та він й не комік, – заперечив чоловік. – Він мій колега, першокласний психолог. Коли в країні з’явилося МНС, то саме він був одним з перших фахівців, які працювали з людьми в екстремальних ситуаціях. Він першим говорив з людьми, які постраждали, з їхніми родичами, з родиною загиблих.

– Як він з ними працював?, – намагалась з’ясувати я.

– Він виконував, напевно, найважчу роботу в світі. Для цього потрібно дуже багато всього – досвіду, знань, розуміння людей. Ти не зможеш допомогти людині словами – «тримайтеся, все буде добре». Також не скажеш банального про те, що життя продовжується, й ми всі колись помремо, чи мусите триматись. Адже всі ж по-різному переживають горе. У кожного своя реакція. За слова «тримайся й живи далі» можна отримати на горіхи. Одні люди мають сильну істерику, інші емоційно реагують. З такими працюватиме легше, бо вони проявляють емоції. Та є люди, які закриваються. Ти до них говориш, а вони в ступорі, ніяк не відповідають. Ти намагаєшся достукатись, але марно. Вона мовчать ззовні, а всередині переживають пекло. Вони можуть сидіти біля тебе і ніяк не проявляти емоції, тільки опускають голову, обхоплюють її руками й мовчать. Й тут психолог навіть уявити не може, що думають ці люди. Це знає тільки Бог, а ми й уявити не можемо. Так от, з ними треба якось почати говорити. А як ти почнеш? Що скажеш? Невідомо. Але точно їх не можна лишати сам на сам.

Тут нас покликали чоловікові друзі, й ми приєднались до всіх. Звісно, історія про Чарлі Чапліна видалась мені цікавішою за застілля. Тож коли Дмитра знову так назвали, то я відразу ж запитала, чому. Дмитро всміхнувся, а друзі замовкли й дивились одне на одного, очікуючи, хто ж розповість мені правду. Зовсім літній чоловік почав розповідь. Всі його слухали.

– У нього колись метод був. До пенсії він ним користався, тому ми його й прозвали так. Він…

Але Дмитро не витримав й перебив його.

– Я не вигадав метод. Це вийшло випадково.

– Так, справді, – погодився літній чоловік. – Якось утомлений й сонний Дмитро сів та вирішив випити кави, але вона була дуже гарячою. Він не догледів й вилив її собі на ноги й ще на… Тоді він схопився, крикнув та підстрибнув. Він не зумів стриматись, хоч варто було – навколо сиділи люди, яким було в рази гірше. Та після цього люди почали до нього підбігати й допомагати йому. Двоє жінок підбігли з носовичками, а чоловік заметушився та давав поради, що робити далі. Цей біль й допоміг йому зрозуміти – його прикрість відволікла людей від їхньої біди. І цього вистачило, щоб налагодити з ними контакт, що дуже важливо в роботі.

Але я заперечила, що, мовляв, не розумію, що було далі. Він же не виливав каву на себе постійно. Поцікавилась, у чому суть методу.

Зі мною погодились та розповіли, що далі Дмитро постійно старався якось залучити людей. То приносив кошеня з вулиці, яке бавив, поки хтось не підходив до нього. Згодом він збирався щось зробити, скажімо пересував стіл чи перевішував стенд. Загалом робив якусь роботу, до якої долучались люди. Потім після закінчення заняття, вони могли вже вийти покурити разом чи почати говорити. Загалом так він й перетворився в Чарлі Чапліна.

Ми тоді випили за здоров’я Дмитра. Всі зааплодували йому. А зараз я дізналась, що його вже немає. Він не витримав – серце зупинилось. Тепер Чарлі Чаплін на небі.

Реклама
Close