“То треба більше заробляти! Я що як посміховисько піду?” – це було чутно на весь магазин

У мене є дві доньки сімнадцяти і восьми років, діти спокійні і врівноважені дівчатка. Нещодавно ми відвідали галасливий торговий центр у самому центрі міста, щоб купити сукню для старшої і спідницю для молодшої , адже через тиждень мав бути випускний. Ми почали примірку, та нас відволік випадок в сусідньому відділі.

Ще коли  ми зайшли до жвавого магазину, то помітили матір із донькою, які вже були захоплені власним шопінгом. Дівчина, мабуть такого ж віку як моя старша приміряла сукню, ймовірно, для свого шкільного балу. Не звернути увагу на неї було не можливо, волосяя пофарбоване у червоний колір, сережки у носі, в брові. Я одразу подивилася на свою доньку, й радісно зітхнула. Ми взялися за вибір сукні, а пара мама й донька пішли у відділ з взуттям.

Та нас відволік крик дівчини “Я хочу ці туфлі! Хочу!” – лунав голос сповнений наполегливості.

“Маряно, будь ласка, заспокойся. Ми з татом не можемо тобі купити такі дорогі, ми вже сукню взяли дорогу. Давай виберемо щось дешевше. У мене зараз немає з собою грошей”, – відповіла мати, її голос був благальним.

“Як це немає грошей? Я хочу, ви мусити купити. Купуй! Навіщо ви мене народжували, а тепер не можете забезпечити.” – кричала дівчина підліток. “То треба більше заробляти! Я що як посміховисько піду?” – це було чутно на весь магазин

Мати, намагаючись відновити контроль, швидко заплатила за сукню на касі і пішла до виходу з магазину. А її донька побігла слідом продовжуючи висловлювати свої притензії.

Поведінка дівчини мене просто приголомшила, розуміючи, що вимагати таких речей від матері просто неприпустимо.

Незалежно вод того, чи це був випадок потурання з боку батьків і вседозволеність, чи ні, спостерігати за такою поведінкою з боку дітей прикро. Так не повинно бути. Я б ніколи не хотіла бути на місці такої мами. Адже ми намагаємося дати дітям все най краще, що у наших силах.