Саме так я дізнався, що дитина – не від мене!

Ми з Соломією одружилися, коли нам було по 25 років. Ми двоє вже змогли стати повноцінними членами суспільства, мали власне житло, машину та роботи. Я заробляв так багато, що лише чекав, коли у нас з’явиться дитина, щоб дружина відправилась у декретну відпустку. Дочекатися народження нашої донечки було складно і сталося це лише тоді, коли нам було по 28 років. Вся сім’я нарадітися не могла такому чуду, як моя донька, я й сам не міг від неї погляд відвести.

Я часто був змушений їздити у відрядження, й коли одного разу мені вдалось повернутися раніше, я вирішив, що не буду попереджувати дружину й зроблю їй сюрприз. Вдома не було ні дружини, ні доньки, тому я вирішив, що вони гуляють. Власне донька гуляла неподалік від дому, але не з мамою, а з доброю сусідкою літнього віку.

Я влаштував їй справжній «допит», і вона розкрила мені правду, що Соломія частенько просить залишитися з донькою, коли я їду у відрядження.

Я забрав доньку і залишився чекати дружину вдома, повернулась вона пізнього ранку. За кілька годин до того, як мав би повернутися я.

Цілий день я слухав вибачення та виправдання і вирішив, що пробачу, хоча б заради доньки. Тим паче це не схоже на Соломію, можливо, й дійсно один раз і останній.

Незабаром ми дізналися про те, що дружина вагітна. Я почав сумніватися у тому, що дитина моя, адже знав про походеньки дружини, але вона мене переконала, що сумнівів бути не може.

Другим у нас народився син і після його народження стосунки з дружиною зовсім зіпсувалися. Вона постійно дратувалась й злилась, я розумів, що це може бути післяродова депресія і намагався її радувати дрібними подарунками, потім ми навіть кілька разів з’їздили на відпочинок, який дружина сама обрала, але й тут їй нічого не допомогло. Стосунки наші стали ще гіршими.

Згодом, я гуляв з дітьми, на той момент донечці вже було 5 років, а синові 2, й зустрівся з тією самою сусідкою, що тоді розкрила мені правду. Ми з нею розговорилися, і вона ненароком обмовилась, що хлопчик зовсім на мене схожий, хоча дівчинка моя копія.

У моїй голові знову закралися підозри. А що якщо дружина своєю злістю намагається приховати справжні причини того, чого нервується – син нагуляний.

Загалом, щоб не картати ні себе, ні дружину, звернувся я до ДНК тесту, й він мене вразив ще більше, ніж я міг очікувати. Виявилось, що молодший син – мій, а от старша донечка – не моя.

Прийшов до дружини з цими тестами, довго розмовляли й дійшли до того, що будемо розлучатися.
Тепер не знаю, як мені бути. Чи варто розповідати батькам, що донечка не їхня онучка? Як спілкуватися з дітьми? Після тесту мої стосунки з ними ніяк не змінилися, тому я б хотів і далі залишати їх такими, але як це робити, коли ти дізнався правду?

Не знаю, як бути, але думаю, що всі мають знати правду. Нехай вони дізнаються її зараз і від мене, ніж потім хтось їм розкриє таку таємницю.

Батькам я розповім самостійно, а от, щоб розповісти доньці я вирішив звернутися до спеціаліста, дитячого психолога, надіюсь він допоможе мені вирішити цю складну дилему.