Ця дівка приxoвала, що в мене є син! Я дізнався про його існування лише зараз. Чому вона так вчинила?

В мене слів не вистачає. Я — батько вже 10 років, а дізнаюсь про це лише зараз. Я познайомився з Дашею ще на першому курсі університету. Я тоді був викладачем того закладу й мимоволі все закрутилось, й ми почали зустрічатись. Не те щоб я був у неї сильно закоханий, але знаєте — чоловікові у 32 не так щастить на молодих дівчат.

Я її тоді покинув швидко, бо мені запропонували вигідну посаду за кордоном, і я вилетів, сказавши, що повернусь за рік, і що тоді продовжимо наші стосунки. Однак склалось так, що спочатку на її дзвінки я не звертав уваги, бо був зайнятий новою посадою й адаптацією до нової країни, а потім взагалі втратив номер, ми зовсім перестали спілкуватися.

Звісно, я винуватий, що так відвернувся від неї, але ж вона могла чи написати мені, чи повідомити в чаті. Ми живемо у 21 столітті, і я б прочитав таку новину. Сам я вже не розраховував мати дітей, бо до цього з жінками в мене нічого не виходило. Я навіть не одружився. Весь час у роботі й справах. А вона налякавшись, що я відмовлю, вийшла заміж за першого зустрічного, аби скинути на нього наше дитя й зробити його батьком. Ну не дурепа!

Лише за 10 років, коли хлопчик Діма потрапив у лікарню й довелось пересаджувати кістковий мозок, то знадобився реальний батько. Тоді й чоловік про все дізнався, і я, коли вона з’явилась і попросила мене допомогти її сім’ї. Коли я побачив сина й те, як він на мене схожий зовні, всередині все змінилось. Я без роздумів погодився на операцію й навіть вимагав, щоб все лікування записали на мій рахунок. Я такий злий, що досі не був з ним знайомий. Ця Даша навіть знала, де я живу, а про дитину ні слова! Хіба адекватна людина таке може вчинити. Тепер я про все знаю і хочу, щоб Діма про це також знав! У мене є на це право!

Слава Богу, що мій син одужав, однак Даша не хоче, аби я втручався в її сім’ю. Це нормально? Я розумію, що її чоловік з цим фактом змирився й покохав її й мого сина, але після цієї інформації я не можу мовчки продовжувати жити так, як раніше. Мій син і сам повинен розуміти, що я його батько, і я хочу приділяти йому увагу, бо ж, крім нього, в мене немає рідних. Якщо не дозволить бачитись, то подам до суду! Я теж маю право на дитину!