Коли я залишилася без чоловіка з маленькою донечкою на руках, то моя тітка та сестри навіть вітатися зі мною не хотіли. Тепер же напрошуються в гості!

Заміж я вийшла рано. З майбутнім чоловіком ми почали зустрічатися ще в школі. Тому коли після закінчення університету я завагітніла, ми відразу ж вирішили одружитися. Чоловік мене просто обожнював, турбувався та приділяв увагу. Та коли доньці виповнився рік, я почала помічати, що ставлення чоловіка до мене змінилося…

Мій колишній чоловік ніколи не подобався моїм родичам. Мама сама мене виховувала, тож всі казали, що я повторюю її долю: вийду заміж рано й залишуся без підтримки чоловіка, адже мій Сергій несерйозний, ще й з малозабезпеченої родини. Звичайно, я кохала чоловіка, тому нікого не слухала. В 22 я вийшла заміж та народила прекрасну донечку. Ми винаймали квартиру, Сергій працював, а я займалася домашнім господарством.

Проте як доньці виповнився рік, я почала помічати, що ставлення чоловіка до мене змінилося. Він пояснював все «запарою» на роботі, говорив, що такий зайнятий, бо має отримати підвищення, і, звичайно, він перебуває в стресовій ситуації, оскільки не він один бореться за кращу посаду.

Одного разу я вирішила зробити чоловікові сюрприз, коли він черговий раз затримувався на роботі. Я приготувала його улюблену вечерю, взяла донечку та разом з нею прийшла до нього на роботу… Коротко кажучи, виявилося, що підвищення він вирішив отримати через постіль.

Я подала на розлучення, повернулася жити до мами. Оскільки донечці був всього рік, я могла її влаштувати тільки в ясла, там була черга, тому мені довелося влаштуватися в той же садочок працювати. Зарплатня була маленькою. Я зайшла підробіток, та все одно змушена була собі в усьому відмовляти, навіть волосся не могла пофарбувати. І, кажучи чесно, виглядала я не дуже добре: косметику я не купувала, доглядові процедури також не робила, одяг мій був не новий, ще й до того ж висів на мені, бо я дуже схудла.

Коли я залишилася без чоловіка з маленькою донечкою на руках, то моя тітка та сестри навіть вітатися зі мною не хотіли. Вони вважали, що я отримала саме те, на що заслуговувала, і їм було соромно через таких родичів. На ювілеї нашої спільної бабусі моя двоюрідна сестра сказала прямо, що не хоче зі мною спілкуватися, бо я стала схожа на людину без певного місця проживання. Це мене дуже образило, адже вона сама також мала дітей, і повинна була розуміти, що це все тимчасово, тим паче я не просто сиділа в декреті, а тяжко працювала. Колишній чоловік при цьому приніс довідку, за якою у нього була мінімальна зарплатня, тому його допомога у вигляді аліментів не була суттєвою. Мені здавалося, що в таких випадках родичі повинні підтримувати… Дякувати Богові, моя мама завжди була на моєму боці.

Через рік одна моя стара подруга повідомила, що її колега йде в декрет, а я маю відповідну освіту, то вона може мене порекомендувати, місце декретне, звісно, та я мала б лише одну роботу й гарну зарплатню. Я погодилася, адже розраховувала «зачепитися» в тій компанії, а якщо б не вийшло, то я б мала хоча б досвід роботи.

Саме завдяки подрузі я тепер маю гарну посаду, та ще й чоловіка, адже зустріла його саме на роботі. Микола був начальником відділу, і я йому відразу сподобалася (прямо не знаю чим, адже, за словами сестри, була схожа на безхатька), та мій Микола завжди більше зважав на особистість, ніж на зовнішній вигляд.

Тепер я заміжня. Ми з чоловіком купили квартиру, маємо двох діточок, відпочивати їздимо за кордон. І тут у моєму житті знову з’явилися родичі. Вони тепер і вітаються, і телефонують, і навіть у гості напрошуються. Та тепер я намагаюся дотримуватися дистанції! Я їх пробачила, але близько до себе підпускати не збираюся!