Саша дуже поважав свого вітчима, а той люто ненавидів його та хотів вигнати з дому. Я заступилася за сина і не шкодую, що сім’я розвалилася

Нещодавно мені виповнилося 38 років, ми з дітьми вже три роки живемо на квартирі, яка дісталася мені у спадок від бабусі, до того я декілька років прожила під одним дахом з чоловіком, який люто ненавидів мого сина.

Сашка я народила, коли мені було 26, ми з його покійним батьком дуже любили сина, постійно оберігали його від злих людей та поганих друзів. Ми оточували його любов’ю щодня і він нас поважав змалечку. На жаль, мій перший чоловік помер —  хвороба давно жила в його організмі, і він не зміг її побороти.
Ми з сином залишилися самі, квартиру здавали в оренду та переїхали жити до моїх батьків. Там я влаштувалася на роботу, де і познайомилася з Дмитром —  моїм другим чоловіком.

Дмитро на початку відносин був лагідний та ніжний зі мною, а моєму Сашку постійно приносив цукерки та іграшки. Мій хлопчик полюбив його, і так ми стали жити разом. Я зібрала свої та сина речі, і ми поїхали в дім до Дмитра. Перші три місяці були легкими та спокійними, потім я завагітніла і радості з’явилося більше.

Поки я ще не пішла у декретну відпустку, то сина зі школи забирав Дмитро, я думала, що вони товаришують, але помітила за Сашком, що той став сумним, вже не так часто посміхається. На той момент я думала, що він так змінився через переїзд, нову школу, але проблема була в іншому.
Коли у нас народилася донька Іринка, то чоловік наче забув про існування мого старшого сина – часто забував забрати його зі школи, міг не покликати на вечерю тощо.

Дмитро ніби не помічав присутності Сашка, він його постійно дратував, і той зривався на моєму синові. Мені така поведінка не подобалася, і я постійно робила зауваження у бік Дмитра, але той з часом вже перестав на них реагувати.
Мій терпець увірвався після чергової сварки, під час застілля, коли зібралися всі наші друзі та рідні. Тоді Дмитро сказав:
“Цьому хлопцю вже час збирати речі та переїжджати з мого дому, вже майже зовсім дорослий став та нахабний”.

Ось і настала остання крапля, я зірвалася зі стільця, взяла за руку свого сина та пішла збирати наші речі. Я знала, що не пропаду сама з двома дітьми, бо краще так, ніж жити з чоловіком, який принижує мого сина.
Так, мої діти ростуть та залишаються добрими людьми, донька іноді їздить до тата в гості, я не проти, бо він її любить, і вона його теж. Після того випадку ми з Дмитром не розмовляли, він намагався до мене щось донести, довести свою думку, але я не хотіла нічого чути. Тепер я не шкодую про те, що пішла, а навпаки, радію.