Майже всі парубки на весіллі дивилися на Любу зачаровано. Красива, світловолоса з виразними бровами та великими очима змогла причарувати не одного, але на жодного з ним і оком не дивилась, відчувала, що ось-ось близиться її зустріч з тим самим, хто переверне її життя.
Всі думали, що кавалер Любин точно вже всіх здивує, недаремно ж так перебирала усіма хлопцями на селі, але він був таким звичайним, що навіть бабусі на селі не мали чого обговорити.
⁃ Та ви гляньте на нього! І що вона тільки у ньому знайшла? Наша Люба он яка! А він і мізинця її не вартує! – говорили люди на селі.
Навіть батьки Люби намагалися навести її на «розум», тому що не могли зрозуміти, як їхня красуня з-поміж заможних та красивих парубків обрала цього. У нього не було нічого: ні краси, ні багатої сім‘ї, ні приданого.
⁃ Мамо, яка різниця, чи вродливий мій Іван, чи ні? Хіба врода буде вічною? Для мене головне, що він любить мене, а я — його. А тебе, щоб заспокоїти, ненько, скажу, що він ще й дуже добрий та щирий, тому ніколи мене у біді не покине! – говорила Люба неньці.
На щастя, батьки швидко змирилися з вибором доньки й дали її добру волю на весілля. Давно не було у селі таких душевних та пишних весіль. А після святкування молодята повернулися до міста, де в Івана вже була робота, а дівчина мала закінчувати навчання. Через рік у них народилась донечка, а ще раз два з‘явився син.
Іван був чудовим батьком та чоловіком, що турбувався про сім‘ю й у всьому намагався допомогти своїй дружині.
⁃ Ой, Марійко, я й сама такій любові заздрю! Так вже той Іван любить мою доньку! А як з дітками їй допомагає! Постійно бавиться! – розповідає мама Люби. — А це все при тому, що він на роботі до пізнього затримується, щоб більше заробити й все найкраще їм дати! Втомлюється страшно, але все одно додому приходить і допомагає дружині з дітками, щоб та теж відпочити встигла. А я, як почула, як він її кличе, то й посмішки стримати не могла! Уяви собі — моє зеленооке диво!
Звісно, серед всіх тих, хто чув розповіді мами Люби знайшлися ті, хто щиро за неї порадів, і ті, хто почав їй заздрити, адже деякі мучилися з чоловіками, які мали пристрасть до чарки, а інші тягнули на своїх плечах все господарство та дітей, бо чоловік називав це все лише жіночими справами. І хоч красивими були їхні парубки, та не мали вони того щастя, яке отримала Люба, тому про вроду Івана всі й забули.
З цього моменту минуло кілька років, і у дім Люби прийшло горе. Жінка поверталась додому в обід, і її збило авто. Їхав якийсь п‘яний за рулем і не зміг впоратися з керуванням. Лікарі давали невтішні прогнози, хоч дівчина й вижила, але реабілітація буде дуже довгою та складною.
Тоді й почали у селі чутки ходити, що Іван точно покине хвору дружину, ну а як сам чоловік тягтиме її на собі, двох дітей та ще й роботу? Але знову вони помилилися. Чоловік щодня ходив на роботу, з дітьми допомагали батьки Люби й бігав до коханої, обіцяючи, що потрібно трішки потерпіти, й все знову у них буде добре.
⁃ Люба моя, ти головне руки не опускай! Це все дрібниці, ми з ними впораємось, разом подолаємо усі труднощі! Моє ти зеленооке диво!
Іван вчив дружину заново ходити, робити перші кроки та посміхатися. З часом все це для них стало минулим, діти виросли, з‘явилися онуки, а вони продовжували дивитися один на одного закоханими поглядами, й Люба завжди відгукувалась щирою посмішкою на його «Моє зеленооке диво!».
