У моєї дружини Олесі є молодша сестра. Зовуть її Мар’яною. З родичами Олесі у мене завжди були нормальні стосунки. У нас ніколи не було свар0к, завжди допомагали один одному.
Шість років тому Мар’яна розлучилася. Її чоловік щодня зловживав алк0голем. Під дією оковитої він перетворювався у справжнього деспота. Мар’яна довгий час терпіла приниження. Та коли він підняв на неї руку через погано випрасувану сорочку, вирішила розлучитися з чоловіком-тираном.
Зібрала мовчки речі та переїхала з трирічною донькою п’ятирічним сином до тещі. Нам було шкода Мар’яну, адже виховувати дітей без батька – дуже важко, тим паче, що її чоловік (як вона нам сказала) аліменти не платив.
Тому Олеся допомагала сестрі, чим могла. Вона купувала племінникам одяг та іграшки. Бере у магазині нашим дітям фрукти – не забуде і про доньку та сина Мар’яни, адже вітаміни і їм треба.
Якщо ми кудись з дітьми їхали відпочивати, то обов’язково брали з собою і Мар’яну з її малятами. Шкода було її, тому грошей ніколи ми не брали. Йдемо у цирк чи до зоопарку – запрошували Мар’яну. Всі витрати на цей сімейний відпочинок ми брали на себе. Згодом сестра Олесі до цього звикла. Купуємо морозиво – а вона стоїть і чекає, коли ми і їхні солодощі оплатимо.
А декілька днів тому Олеся повернулася додому бліда, як стіна. Я запитав:
– Що трапилося?
Дружина спантеличено відповіла:
– Мар’яна собі квартиру купила. Уявляєш? Двокімнатну!
Виявилося, що колишній чоловік таки платив пристойні аліменти Мар’яні. Вона їх нікуди не витрачала і назбирала кошти на власне житло.
А ми досі винаймали квартиру у чужих людей. Ми, звичайно, складали потроху гроші, щоб купити житло, але у нас не дуже це виходило. Іпотеку брати – для нас теж не був вихід. Ми не шкодували для Мар’яни нічого. А вона, отримуючи гроші, хіба не могла елементарно заплатити за морозиво для себе та дітей? Завжди чекала, щоб ми розплатилися.
Чесно зізнаюся: дуже ми з дружиною ображені. Допомагали від щирого серця. А тепер ми ні з чим, а у неї квартира є. Ну хіба це справедливо?
