Ще до весілля тато дав мені мудру пораду, якою він сам так й не зміг скористатися. Він сказав, що це гарантія щастя й спокою у родині

Зі своєю майбутньою дружиною я зустрічався дуже давно. Ми були знайомі ще зі шкільної парти. Так розпорядилася доля або наша перша вчителька, бо ми сиділи разом. За це час між нами виникла симпатія. З нас навіть дражнилися, що ми наче наречений та наречена.

Тоді це були дитячі жарти. Але пройшли роки, а ми й надалі завжди були разом. У старших класах ми вже зустрічалися як хлопець та дівчина. Після школи вступили до одного університету, а на третьому курсі я зробив їй пропозицію, й вона погодилася.

Наші родини давно стали дружити. Батьки тільки чекали моменту, коли ми оголосимо про весілля. Й ось коли цей день настав, то тато відвів мене в сторону й дав мудру пораду. Він говорив, що якби його хтось попередив, то він би був вдячним цій людині до кінця життя.

«Після весілля нізащо в житті не оселяйтеся з батьками. Неважливо чиїми. Чи з нами, чи з майбутніми сватами. Ані тобі, ані їй не буде від цього життя. Жити під наглядом матері своєї другої половинки це просто кошмар. Я знаю як це. Стільки років прожити з твоєю бабусею у сусідніх кімнатах. Недарма люди вигадали стільки жартів про тещу й свекруху. Як то кажуть, у кожному жарті є частка правди».

Спочатку я думав, що тато жартує. Перед нашою розмовою ми вже добре посиділи за столом. Не можна було не відмітити таку можливість. Але він говорив цілком серйозно. Я його зрозумів. Тож коли теща запропонувала переїхати нам після навчання жити до неї, то я настояв на тому, що ми мешкатимемо окремо. Хай не все буде легко, зате спокійно.