Ще ніколи на моєму шляху не було таких xaмoвитих жінок, а вона ще й вихователька у дитячому садку! Стpaшнo уявити, як з нею доводиться дітям!

У свої 60 років я маю величезний досвід виховання дітей і можу впевнено сказати, що він позитивний, бо мої рідненькі досі сильно мене люблять, вдячні за щасливе дитинство та часто навідуються у гості. Зараз я допомагаю їм з вихованням онуків, і мене дуже дратує, коли вони кричать на дітей або погрожують їм «паском». На мою думку, такі «методи виховання» не приводять ні до чого хорошого. З дитиною потрібно вміти говорити, а вона тебе обов‘язково почує, головне підібрати правильні слова.

Звісно, розповідаю я вам це не для того, щоб похвалитися, яка я молодець. Почну з того, що просто сидіти на місці я ніколи не вміла, й ось зовсім недавно я знайшла собі нове заняття. Тепер я щоранку прогулююсь парком до дитячого садочка, сідаю там на лавочку і читаю. Чогось саме дитячий крик допомагає мені знайти гармонію у тілі, та й місце там красиве.

Попри те, що я ввела собі таку «звичку» досить недавно, добре вивчила усіх вихователів і тут серед них помітила новеньку, можливо, вона просто повернулась з відпустки чи декрету. На вигляд їй було не більше тридцяти, доглянута, нафарбована, модно одягнута. Я навіть щиро здивувалась, що вона так класно виглядає, працюючи у дитячому садку, а це не найлегша робота, особливо морально.

Спочатку вона мені сподобалось. Я чула, які вона милі бесіди вела з дітьми, як пояснювала їм, що битися не можна і потрібно говорити, а потім я помітила дивну річ, але швидко її відкинула, подумала, що здалось. Ця думка полягала у тому, що молода вихователька так добре ставилась лише до тих дітей, які краще одягалися й мали дорогі телефони.

Загалом, я вирішила розпрощатися з цими думками й продовжила приходити на те ж місце, а зовсім недавно я стала свідком сцени, яка повністю розчарувала мене. Почалось все зі звичайного конфлікту дівчинки та хлопчика, які не могли поділити якусь іграшку, а потім це перейшло у те, що хлопчик почав лупцювати дівчинку, а вона не давала йому здачі, лише плакала.

⁃ Біднячка, гола й боса! Чого ти до мене підходиш?! Мені навіть батьки казали триматися від тебе якомога далі, бо у тебе й воші можуть бути!

Через мить поруч уже стояла та сама вихователька. Вона швидко заспокоїла хлопчика, але нічого йому не сказала, що говорити так про інших не можна. Я це опустила, але потім вона взяла дівчинку за руку й відвела в інший кінець. Вони стояли за кілька метрів від мене і, схоже, виховательці було абсолютно все одно, чи її хтось почує.

⁃ Скільки ж тобі пояснювати, є ти й він. Ви з різних світів, ти бідна, а він багатий, тому не говори до нього та не стій поруч. Він все зробив правильно, і ти повинна знати, що сама винна у тому, що він тебе побив. Ти не повинна була псувати його репутацію своєю присутністю біля нього. Ти мене зрозуміла? Навіть не думай, що ти можеш щось змінити. Світ завжди ділився на бідних і багатих, і ти одна з найнижчих сходинок, об які завжди витиратимуть ноги!

Такі слова вчительки змусили мене мимоволі відкрити рота. Я повірити не могла, що це говорить доросла людина, яка навчалась на педагога і, мабуть, не перший рік працює з дітьми. Як же її взагалі допустили до роботи? На щастя, у мене не було таких «педагогів», вчителі постійно нам повторювали, що ми всі рівні й не потрібно когось принижувати. Так само я виховувала і своїх дітей і зараз можу впевнено сказати, що пишаюсь тим, якими людьми вони виросли. Невже зараз дійсно люди мають такі цінності? А раптом хтось таке саме говорить моїм онукам?

У ту ж мить я вскочила, хоча й вихователька ще не звернула на мене уваги, бо продовжувала свою тираду про соціальну ієрархію для бідної дівчинки, що беззупинно плакала.

Я підійшла ближче до огорожі дитячого садка й вирішила покликати виховательку до себе. Вона швиденько удала, що весь цей час втішала дівчинку й повільно покрокувала до мене, а головне, з усмішкою. Як же це лицемірно!

⁃ Хто вас таким манерам навчав? – запитала я, тільки вона підійшла.

⁃ Вибачте, ви бабуся когось з наших вихованців? – здивовано запитала вона.

– Так, ця дівчинка моя онука, і мені дуже прикро чути, що ваша мама не дала вам такий простий урок, що ображати маленьких — підло.

Вихователька загаялася, не знала, що сказати, і як бути далі, бо вона не очікувала, що хтось їх підслухає, а я була готова вибухнути.

⁃ Мені шкода, що у дитинстві ви не отримували чогось, що хотіли, але зараз це не має жодного значення. Ви вихователь і повинні поводитися відповідно, а не як сволота (це слова я сказала пошепки, щоб дівчинка позаду не почула), що переносить на дітей свої травми! – плюнула я її у лице цією фразою.

Вона швиденько вибачилась переді мною, хоч і стояла сама не своя. Але навіщо мені її вибачення, он дитина стоїть досі плаче від того, що її звинуватили, що вона сама винна у насильстві над нею. Я покликала дівчинку до себе і попросила залишити нас на одинці. Я швиденько її заспокоїла й сказала, що вона ні у чому не винна, й всі ми рівні між собою.

Наступного дня до моєї лавочки підійшла маленька Юля зі своєю самою, які дякували мені так сильно, мов я комусь життя врятувала. Відтоді ми з ними сильно подружилися.

До речі, та вихователька більше не ділила дітей на багатих та бідних. Надіюсь, мої слова допомогли їй усвідомити свою помилку.