ЖИТТЯ

Ще в дитинстві, коли мені виповнилося одинадцять років, моя мама знайшла собі нового чоловіка й одружилася з ним. Так у мене появився вітчим. Із самого початку я всім серцем не любила його! А коли мені виповнилося шістнадцять років, я прийняла рішення віднайти тата. Ще досі пам’ятаю той момент, коли він побачив мене в нього на порозі, звісно, не відразу впізнав, хто я. Я не змогла стримати своїх емоцій, кинулася до нього в обійми й крізь сльози кричала, як сильно скучила. У відповідь я почула одне сухе слово: “Забupaйся”

Діти, зазвичай, не розуміють більшість життєвих речей та ситуацій. От і я не могла зрозуміти у свої шість років, чому тато пішов від нас із мамою?

Ми з батьком були дуже близькі, я його безмежно любила. Часто проводили час удвох, грали різні цікаві ігри, з ним було весело. Одного ранку все це зникло. Він стояв біля дверей, в руках від валізи, поцілував мене у щічку, попрощався й пішов геть. З того часу тато ніколи не з’являвся у нашому житті.

Потім мама старалася мені пояснити, що і таке в житті трапляється, що в них пропали одне до одного почуття. Як же я на неї тоді злилася! Це вже пізніше, ставши дорослою, я зрозуміла, що тато мав коханку, яка чекала від нього дитину. От куди він тоді пішов. Та жінка заборонила бачитися навіть зі мною, а тато навіть і слова супереч не сказав.

Реклама

Мама ходила на роботу, заробляла гроші, тато виплачував аліменти. Не можна сказати, що ми жили бідно, ні. Правда, єдине, чого мені так сильно не вистачало, це уваги та любові. Оскільки мама постійно була зайнята на роботі, а потім ввечері вдома на неї чекали готування, прання, прибирання, до мене справи не доходили. Ще в дитинстві, коли мені виповнилося одинадцять років, моя мама знайшла собі нового чоловіка й одружилася з ним. Так у мене появився вітчим. Із самого початку я всім серцем не любила його!

Тому що була переконана, мама умисне вигнала тата, аби привести додому цього чоловіка. Відтоді, як тато пішов минуло стільки років, а я все одно була твердо переконана, що все це спеціально. Не дивлячись на те, що я завжди капризувала, проявляла агресію до вітчима, він ставився до мене добре. Постійно догоджав у всьому, а я все одно згадувала батька. З чогось взяла, що нібито мама не пускає його до мене.
Батька було знайти легко, адже він працював на ті ж самій роботі. Змінив сім’ю, але не роботу.

lucky-women.ru

Ще досі пам’ятаю той момент, як я стояла біля його дверей, він, звісно, не з першої хвилин зрозумів, хто перед ним. Проте мені відразу стало зрозуміло, що не буде тієї зустрічі, яку собі уявляла в дитинстві. Навіть пальцем не поворухнув, не те щоб кинувся обіймати. Складалося враження, що ми чужі одне для одного. А ще від тата нісся сильний запах алкоголю, тоді зрозуміла, що він уже п’яний. Проте я не змогла стримати емоцій, зі сльозами на очах вчепилася до нього в обійми та казала, як я сумувала. Тато зробив крок назад і промовив:

– Забирайся.

– Не переживай, мати ні про що не дізнається.

Ти глуха? Повторюю ще раз – геть звідси! Скоро дружина повернеться, побачить тебе тут, і в мене будуть проблеми через тебе! Цього мені ще не вистачало.

– Але тату…

– Геть звідси. І мамі передай, щоб тебе більше сюди не направляла. Запам’ятай раз і назавжди: мені на вас начхати.

Я швидко повернулася додому заплакана, на емоціях усе доповіла вітчиму. Він пригорнув до себе та лагідно промовив: “Це життя. Таке трапляється. Нехай собі там живе. А в нас у сім’ї все буде добре. Просто знай, що я тебе люблю. Усе витирай сльози, ходімо краще поїмо піцу!”

Ввечері мама прийшла додому та була приємно вражена, адже вперше бачила, щоб ми з вітчимом сиділи разом, дивилися телевізор, їли морозиво, сміялися. А про мою поїздку до тата вирішили з вітчимом промовчати. Це був наш спільний секрет.

Після закінчення школи, вступила до університету, але, на жаль, не на державне. Згадую, як же мені від цього було боляче. Сиділа за столом, дивилася в одну точку та просто перебирала виделкою їжу в тарілці.

– Що трапилося? Де твій настрій?

– Ти все й так знаєш. Прийдеться чекати рік, аби знову спробувати.

Вітчим спокійно піднявся зі столу, пішов у кімнату, звідки виніс пачку грошей. З’ясувалося, із самого початку спільного життя з мамою він відкладав кошти для навчання доньки. А донька — це я. Як я тоді плакала, кричала з радощів, стрибала. Моєму щастю не було меж.

Коли я була на третьому курсі в університеті, моя мама померла. Проте наше спілкування з вітчимом не закінчилося. Через декілька років у мене народилася донька. Вітчим часто навідувався до нас у гості, няньчився з нею. Тим самим дозволяв нам із чоловіком погуляти, сходити в кіно.

Ще через деякий час вітчим помер. Ця втрата була дуже важкою. Він піклувався, дбав про мене понад двадцять років. Мій рідний батько знати мене не хотів, а цей чоловік був готовий небо для мене схилити. Єдине про, що я шкодую в цьому житті, що називала вітчима “дядя Саша”, а так хотілося його назвати “тато”. Жаль, що цього не зробила. Шкодую.

Реклама

Також цiкаво:

Close