Це важка тема, тому рідко хто з моїх знайомих наважиться її підняти, особливо на веселих прогулянках. Цю тему можна легко схарактеризувати лише одним питанням: «А що буде після?» чи «Яке на нас чекає продовження?».
Насправді, мені є що про це сказати, мабуть, як мало кому ще, адже у своєму досить молодому віці, я двічі була у «сні», у тому самому сні, який наші лікарі люблять називати клінічною смeртю. Тобто двічі, я була на краю, щоб опинитися з того, протилежного нам боку.
Тоді мені було 12 років і мене забрали у лікарню з сильними болями у животі. Звичайно, це був апендицит. Не минуло й години, як мене підготували до операції по його терміновому видаленню. Все почалось з різких, але рідких болів, на які я не звертала особливої уваги, тому, коли пройшло три дні, ситуація значно погіршувалася і все потрібно було робити терміново.
У перший день, я відкинула будь-які думки про біль, який мене інколи турбував, а оскільки я була дуже енергійною й спортивною дитиною, то через певний час моїх ігор, я помітила, що біль не зникає, хоча вона не була такою рідкою, як раніше. Це тривало два дні. Мамі я про це вирішила не говорити, бо боялась, що вона заборонить мені їсти солодощі. А ось на третій день, коли уже й біль пройшов, я почала скаржитися мамі, тому що не хотіла й той день йти до школи. Мама запідозрила мене у брехні й відправила до школи, але з умовою, що якщо стане гірше, то я повернуся.
Після 2-го уроку, я вже була дома, лежала й скаржилась на біль. Насправді, я її ледь відчувала, але мама, яка помічала, що останніми днями зі мною дійсно діється щось погане, – викликала швидку допомогу.
Лікарі приїхали швидко й після 5-ти хвилинного огляду забрали мене до лікарні. У першій палаті, у якій мене залишили, я побачила те, чого б не побажала жодній дитині у 12 річному віці. Це були жінки та чоловіки, що кричали та стогнали від болю. Дехто це робив різко, дехто щемлячи, але серед них не було й краплі радості та надії. Це була велика палата болю й мук, у якій мене залишили.
Через кілька хвилин мені вкололи якийсь укол і я почала плакати. Кричати, що я все вигадала і мені потрібно до мами, щоб пояснити її це, але було пізно, вони вже везли мене до операційної.
В один момент на мене почали надягати маску з наркозом і я, хоча й докорінно не знала, що це і як воно діє та мій мозок й тіло запротестували. В одну хвилину, я скинула з себе маску та вирвала руки, але це тривало лише мить, тому що я все-таки достатньо вдихнула наркозу, щоб звалитися назад. Вони порадили мені рахувати до трьох, я змогла лише до двох.
Операція, яка зазвичай проходить без складнощів та триває півгодини у мене затягнулась до трьох, оскільки мій апендицит лопнув й лікарі мусили очищати інші мої внутрішні органи, щоб я просто не почала гнити.
В один момент я відчула, що можу подивитися на лікарів і тепер я вже дивилась на них зверху. Я була над ними, доки вони реанімували мене.
Де я була? І що я бачила.
В один момент, я припинила бачити лікарів й опинилася у якомусь тунелі, де у кінці було світло. Я побігла по нього. Там було багато людей, здавалось, вони всі були раді мене бачити. Я відчула, що там все буде добре й намагалась бігти якнайшвидше. Ось хтось подає мені руку і я майже вхопилась за неї, але раптом світло зникнуло.Я не знала, куди мені йти далі. Я хотіла, щоб ті люди зі світлом знову з’явилися і дали мені знак куди бігти, але раптом я відчула удар і у той же момент відкрила очі.
Наді мною стояли лікарі, що щось радісно вигукували та обіймали один одного. Я не знала, що тоді зі мною сталось і думала, що це всього лише моя уява, про те, що це була клінічна см…. Знала лише моя мама та лікарі.
Я не помітила, але це сильно вплинуло на моє життя. Я почала краще відчувати його і склалось враження, що у свої 12 я відчуваю себе впевненіше у життя, ніж інші у 50.
Вдруге це сталось, коли мені тільки виповнилось 20. На той момент, я уже говорила мамою про свій «сон» і точно знала, що зі мною тоді сталось, тому попередила лікарів про це перед операцією.
Але знову сталось те саме. Мені знову дали наркоз, я намагалась захиститися, але не могла порахувати до трьох. А потім знову клінічна см…. Єдине, що змінилось цього разу, мені здалось, що до мене потягнулося декілька рук, а не одна і всі ті люди, що подали її мені були мені до болю знайомими, навіть рідними, але пригадати я їх не могла. А потім знову темнота й нахилені радісні обличчя лікарів переді мною.
Якщо бути чесною, то я не думаю, що це справді те, що нас очікує «після», а швидше моя алергія та реакція мого мозку на ту речовину з допомогою якої колись людям давали наркоз, хоча я й не медик чи науковець, щоб говорити про це з впевненістю.
Після цих двох випадків, я продовжила жити звичайним життям. Правда, було дещо у мені, про що не кожен зможе сказати: «ой, у мене точно так само!». Перш за все, це стосується різних безвихідних ситуацій, коли єдиним варіантом здається просто здатися. Я думаю, ви повинні розуміти про що я. І ось, коли волосся вилазить з мене цілими прядками і я цілими ночами не можу спати, в останній момент раптово все стає на свої місця. Все вирішується так легко й для мене у кращу сторону, що мені залишається тільки пищати від радості.
Можливо, це мій ангел-охоронець. І всі ті близькі та рідні люди, яких я не могла впізнати у світлі також були ними та хотіли, щоб я стала для когось ним. Але, якщо я досі не з ними, значить тут у мене ще залишилось якесь завдання, чи місія, яку я повинна зробити. На щастя, зрозуміла я це досить рано, коли минув рік від дня народження моєї красуні донечки.
Єдине, у чому я дійсно впевнена – нам не має чого боятися. Мені здавалось, що це сон, я не відчувала мук чи болю, але відчувала якесь тілесне піднесення. Все, що мене турбувало, будь-які проблеми, переживання чи болі залишалися десь тут, а там не було нічого, окрім умиротворення.
Мої декілька поради для вас.
Перша. Не зациклюйтесь на чомусь, забувайте зло, бо саме його ви несете великим вантажем протягом усього життя і нічого за ним не бачите.
Друга. Навчіться говорити про свої бажання вголос, тільки тоді ваші ангели зможуть вам допомогти з їх виконанням.
Третя. Забудьте про дурну прикмету плювати через ліве плече, тому що саме там сидить ваш охоронець!
Четверта. Які б проблеми не виникали на вашому життєвому шляху, всі вони вирішаться, а ваш янгол тільки допоможе вам у цьому. Пам’ятайте, що Бог дає вам тільки ті випробовування, які ви здатні пройти.
П’ята. Не закривайте очі на проблеми інших людей. Інакше ви втратите не тільки ту людину, а й самого себе.
Якщо ви знайшли у цьому пості розв’язання своїх проблем, чи можете розповісти щось, то напишіть про це у коментарях!
