Що робити з вагітністю у сорок років? Так страшн0 не було ніколи

Син вже давно закінчив школу й навчався в університеті, незабаром мав отримати диплом бакалавра філологічних наук. Вступав сам, отримав безплатне місце та стипендію, за яку тримався всі роки навчання. Вже на другому курсі він переїхав від нас з чоловіком та став жити окремо.

Ми вважали, що наші батьківські обов’язки майже виконані. Залишилося відгуляти весілля й можна пожити для себе. Але природа вирішила інакше. Кілька днів я почувалася незвично. Інтуїція підказувала мені, що я вагітна, проте до останнього сподівалася, що це звичайне недомагання. Мені ж сорок років, яка вагітність. Врешті решт наважилася й зробила тест. О Господи, я вагітна. Як сказати про таке чоловікові. Пам’ятаю, як він відреагував, коли дізнався, що я чекаю на дитину, коли мені було вісімнадцять. Він ледь не втратив свідомість. А тут ще одна дитина у сорок. Знову пелюшки, недосипання, й всі ті хвилювання.
Першою дізналася моя мама. Вона кілька хвилин мовчки дивилася на мене, а потім тільки й сказала: «Це ж треба таке». В цей момент на кухню зайшов мій тато й також дізнався новину. Його реакція була не менш цікавою: «Он воно як». Я зрозуміла, що отримати від них поради не вдасться. За весь час вони нічого нового не сказали. Напевно, коли я пішла, то вони так й залишилися сидіти на кухні.

На моє здивування чоловік спокійно прийняв звістку про те, що знову стане батьком. Навіть занадто спокійно. В нього з рук випала чашка з чаєм та обпекла йому ногу, але він навіть не відчув цього. Його першим питанням було «Як так? Ми ж вже не молоді». Видно матінка-природа має іншу думку стосовно нашої молодості.

Всі родичі з подивом прийняли звістку про поповнення у нашій родині. Син радів. Наш кум не переставав хвалити чоловіка та цитувати гоголівського Тараса Бульбу: «Є ще порох у порохівницях». А я потайки раділа. Після того, як син переїхав від нас, мені чогось не вистачало. Й ось моя проблема вирішена.