– Що там твій син, чула, одружується з сільською? – Ой, не питай, Аню. Та селючка навіть розмовляти нормально не вміє, а Андрійко мій нічого не хоче чути, тож буде весілля!

Юра та Варя познайомилися в бібліотеці – і таке буває. Вона була на другому курсі філологічного, а він вже викладав в університеті, хоча сам тільки недавно закінчив навчання. Вони швидко знайшли спільну мову, і так само швидко зрозуміли, що це доля.

Юра та Варя одружилися тільки після того, як дівчина закінчила університет та почала працювати. Вони були з гарних сімей, досить заможних, тож квартиру Юрі та Варі на весілля подарували батьки. З дітьми молоде подружжя не поспішало. Варя вирішила спочатку зробити кар’єру, тож первісток з’явився в пари, лише після того, як Варя пропрацювала в редакції місцевого журналу п’ять років і отримала підвищення.

Андрій був пізньою та єдиною дитиною, тож його балувала та виховували майже в повній свободі. Хлопець ріс розумним та слухняним, він ніколи не сперечався з батьками, гарно навчався та поводив себе зразково. Проте спортом не хотів займатися, та й за холодну воду не брався. Цікавила Андрія найбільше не філологія, як матір, і навіть не інженерія, як батька, точніше, не просто інженерія, а комп’ютерна. Тож Андрій успішно закінчив університет і влаштувався в якусь іноземну фірму – працював онлайн.

Андрій заробляв досить багато, тож із першою ж зарплатнею з’їхав від батьків. Варя та Юра навіть точно не знали, де тепер живе син, він часто до них навідувався, та про своє життя не поспішав розповідати. Згодом батьки все ж таки довідалися, що в нього є дівчина. Та Андрій чомусь не хотів знайомити її з Юрою та Варею, а одного разу просто прийшов і приголомшив усіх:

– Мамо, тату, я одружуюся!

– Як же, синку, ми навіть з дівчиною твоєю не знайомі. Ми не знаємо, хто вона, звідки, хто її батьки, чим вона займається… Не можна ж так.

– Можна, мамо.

– Може, твоя Галя вагітна? – серйозно запитав Юрій сина.

– Ні, тату, не вагітна.. поки що. А якби й була, то вже моя справа.

– Не тільки твоя, синку, ми є твої батьки, і маємо право знати.

– Добре, завтра прийдемо разом з Галею. Познайомитеся.

Варя не знала, що готувати, як зустрічати гостю – майбутню невістку, адже нічого про неї не знала.

Коли Галя з Андрієм зайшли до квартири, то Варя просто обімліла, адже прямо з порогу дівчина продемонструвала свою неосвіченість:

– Мамко, а куди шапку положить?

– Не «положить», а «покласти». І не «мамо», а Варвара Валентинівна.

– Андрію, ану скажи їй, хай не ісправля мене.

– Та не «ісправляти», а «виправляти»! І не їй, а Варварі Валентинівні!

Після того, як Галя з Андрієм пішли, Варя з чоловіком стали думати, як позбавити свою сім’ю від такого «щастя». Вони вирішили, що якщо Галя не вагітна, то вони легко підмовлять сина покинути її. Та Андрій стояв на своєму, казав, що дуже любить Галю, і вже точно не передумає. «Коли ви з нею краще познайомитеся, то теж полюбите», – було його останнє слово. Довелося готуватися до весілля.

У редакції Варя поскаржилася колегам на майбутню невістку, тож вони також допомагали їй відвадити Андрія від Галі, і дуже здивувалися, коли прийшли запрошення на весілля:

– Що там твій син, чула, одружується з сільською?

– Ой, не питай, Аню. Та селючка навіть розмовляти нормально не вміє, а Андрійко мій нічого не хоче чути, тож буде весілля!

– Ти справді не змогла йому нічого довести?

– І таке буває, Аню.

– Занадто багато ви дозволяли синові, багато свободи давали, ось і пожинаєте тепер плоди.

– Пізно вже шаблею махати.

На весіллі батьки Андрія познайомилися з рідними Галі. Виявилося, що тата в дівчини не було, а мати втекла з якимось пройдисвітом, ще коли Галя була мала. Виховувала її тітка – дуже добра та співчутлива людина. Галя гарно закінчила школу й до педагогічного коледжу сама вступила, почала відразу підробляти, сама себе забезпечувала. А зараз працювала в дитячому садочку. Там дівчину цінували та хвалили – що з того, що розмовляти правильно не дуже вміє, зате вона працьовита та дуже добра, усім завжди допомагає й діточок дуже любить.

Після весілля Варя та Юра стали трохи тепліше ставитися до невістки. Усе змінилося, коли Галя та Андрій вирішили побудувати власний дім, і щоб зекономити переїхали до його батьків. Тоді вже Варя змогла по-справжньому пізнати невістку й полюбити її.

Галя не тільки на роботу ходити встигала, а й дома все робити, тож тепер Варя могла і відпочити: невістка і посуд помиє, і поприбирає, і їсти приготує – та ще й таку смакоту. Помітила Варя, що й син її змінився на краще. Раніше він говорив, що «фізична» робота не для нього, і чашку після себе він мити не буде. А зараз у всьому допомагав Галі, і навіть будинок будувати почав сам, з допомогою друзів та рідних, звичайно, але раніше Варя не могла й подумати, що колись її синок буде сам будувати собі сімейне гніздечко.

Галя та Андрій перебралися невдовзі у власний будинок. Він був великий – двоповерховий, та як тільки перший поверх був готовий молодята з’їхали від батьків. Скоро Галя завагітніла та народила гарну дівчинку, потім – хлопчика. Андрій з дружиною жили просто душа в душу.

Тепер Варя називала Галю «донечкою» та жалкувала, що колись розповідала щось погане про невістку своїм друзям та близьким.