«Щоб через два тижні ні вас, ні ваших речей тут не було!», або історія про те, як мама 0бpaзuлась на двох дочок!

Оксана Миколаївна рано стала вд0вою, тому двох доньок вона виховала самостійно та була змушена працювати на кількох роботах, щоб забезпечити їм гідне життя та допомогти вивчитися на бажану професію. Жінка робила все, що було у її силах, щоб доньки були щасливі та мала все те, що й інші діти.

Згодом старша донька привела додому зятя й повідомила, що житимуть вони тут, бо більше ніде, а грошей на оренду у них немає. Мама не стала сперечатися, уступила молодятам кімнату, а сама почала жити з меншою донькою, щиро надіючись, що це тимчасово. Молодята ж самі, мабуть, захочуть власне житло, рік чи два, і вони його матимуть, але схоже, що так думала лише мати, бо старшу доньку та зятя влаштовувало таке життя, тим паче у мами завжди було що поїсти, тому особливо докладати зусиль їм не доводилось.

Згодом у молодят з‘явилась дитина, й Оксана Миколаївна наділась, що хоч тепер вони візьмуться за голову, але вони продовжували жити її коштом, а свої гроші витрачали лише на дитину та себе коханих. У квартирі почалися справжні скандали. Молодша донька втомилась, що вона повинна прибирати за зятем, а старша дорікала її тим, що у неї немає совісті, адже у них маленька дитина, їм не до прибирання.

Старша гляділа дитину, а зять просто сидів за комп’ютером, чи телефоном, по дому він нічого не робив, стверджував, що у квартирі є три жінки, які мають виконувати свої обов’язки, це не чоловічих рук справи.
Оксана Миколаївна більше не могла терпіти такого ставлення до себе, тому почала говорити зі старшою донькою про те, що їй пора з’їжджати з квартири. Але та пояснювала, що не може цього зробити, тому що у них не було грошей на оплату першого внеску на іпотеку. Звісно, це розчарувало жінку, але вона продовжила терпіти й жити з усвідомленням того, що повертатися додому вона більше не хоче, і все частіше затримувалася на роботі.

Останньою краплею у всьому цьому стало те, що молодша донька привела зятя додому та сказала, що він тепер буде жити тут, тому що він з іншого міста, меншого, ніж їхнє.

Мама не могла повірити, вона почала заперечувати, пояснювати доньці, що троє в кімнаті вони не уживуться, тим паче, що у сусідній кімнаті живуть ще троє, але донька натякнула мамі, що було б добре, якби вона переселилася у кухню, а їй та новому зятеві залишила кімнату.

Жінка усвідомила, що ніхто в цій квартирі не хоче дослухатися до неї та думати про її комфорт, тому вона вирішила що думати про своїх доньок теж втомилась і повідомила їм, що тепер вони мають знайти собі житло за 2 тижні й з’їхати. У її голову навіть приходили думки про те, що доньки з легкістю можуть віддати її у будинок пристарілих, коли вона перестане приносити гроші, й це так злякало її, що іншого виходу просто не побачила.

Доньки дуже сильно образилась на матір, пообіцяли, що після цього вона не побачить, ані їх, ані внуків і проведе всю старість до останнього дня у самотності. Жінці хотілося б вірити, що доньки зможуть пробачити її з часом та зрозуміти, що вона робила це і для них, щоб вони нарешті стали самостійними, проте вона могла змиритися із тим поворотом, про який її попередили доньки.

Через тиждень жінці виповниться 50 років, і вона зараз думає, чи прийдуть до неї доньки, чи варто їй щось готувати та організовувати святкування, чи вона дійсно проведе таке свято наодинці.

Як ви думаєте, чи правильно вчинила Оксана Миколаївна, вигнавши доньок на вулицю? Як би ви вчинили на її місці?