– Щоб я тебе більше не бачив тут. Матері твоєї більше нема, відтепер квартира моя!

Я народився в щасливій люблячій сім’ї. У нас панувала тільки любов та злагода. Але коли мені виповнилося 6 років, тато потрапив у страшну аварію, внаслідок якої його не стало. Це сталося ввечері, коли він їхав з роботи додому, на мості йому назустріч виїхала машина, що їхала з великою швидкістю. Вони зіткнулися. В один момент ми з мамою залишилися самі, і нам потрібно було вчитися жити по-новому – без тата.

Тато мав добре оплачувану роботу, тому ми жили заможно, батьки догоджали усім моїм забаганкам. І от коли тата не стало, у нас погіршилося матеріальне становище, заощадження по маленьку закінчувалися. Тому мама пішла працювати продавчинею в супермаркет. Через два роки там вона зустріла дядька Олега. Вони почали зустрічатися, і зовсім скоро мама запропонувала йому переїхати до нас. На початку він мені подобався, ми з ним товаришували. Він попросив, щоб я його називав “тато”, я був не проти, бо дуже швидко прив’язався до нього та полюбив. Здавалося, що життя налагоджується. Усі щасливі. У будинку панує злагода, щастя та спокій. Через три роки мама та дядько Олег одружилися. Після їхнього одруження, дядько все більше почав зловживати алкоголем.

Через його постійне п’янство в нашій сім’ї виникали постійні скандали, сварки. Бувало, що мама викидала пляшки з горілкою, через що вітчим міг її вдарити. А одного разу, я насмілився викинути горілку, за що потім він мені постав синця під оком. Мама швидко приклала м’ясо з морозильника та старалася заспокоїти мене.

– Синку, дитино моя, потерпи ще трошки.

Я просто пішов до себе в кімнату, ліг та в одну мить заснув. Прокинувшись, я пішов на кухню снідати. Там побачив п’яного вітчима і маму, яка готувала їсти. Я поїв і мама попросила мене піти на вулицю погратися та за одно зайти в магазин.

Через 2 години я прийшов додому, мами не було. Я запитався в дядька Олега, де мама. Нащо він мені відповів

– В лікарню забрали, треба було менше говорити та лізти до мене. Буде знати на майбутнє. А ти там не стій, вставай і мий посуд, а то ж вона не могла домити.

Не зміг стримати сліз, розвернувся та побіг до сусідів: до баби Галі та діда Панаса. Вони мені все розповіли. Мені так було лячно за маму. Виявилося, що їй стало раптово погано, тому викликала швидку. Бабуся сказала, щоб я в них переночував, а на ранок підемо провідаємо маму в лікарню.

Вранці разом з бабусею за ручку пішли до мами. У лікарні нас зустрів лікар та сумним голосом вимовив:

– Прийміть мої найщиріші співчуття. Ваша мама померла. Вночі у неї була операція, її серце не витримало.

Я не міг повірити. Зі сльозами та криками я побіг по всіх палатах шукати свою маму, я гукав її та все марно.

– Мамочко моя. Як же ти мене самого залишила? Що ж мені робити. Я хочу до тебе. Будь ласка, повернись, не кидай мене. Благаю.

Бабуся Галя тихо плакала, гладила мене по голівці та промовляла: “Тихенько, синочку. Все буде добре, не плач. Мама завжди буде з тобою, оберігатиме тебе!”.

Мені вистачило сил тільки, щоб прийти додому, лягти та плакати, а потім заснути. Наступного дня мене розбудив вітчим. Він хватив мене за руку, стягнув із ліжка та кричав:

– Забирайся геть з моєї квартири! Твоєї матері більше немає, отже квартира моя.

Часу вистачило, щоб зібрати найнеобхідніші речі. Я вибіг із квартири й не знав, куди мені йти. Просто плакав та не міг заспокоїтися. На допомогу прийшли сусіди. Дідусь Панас подзвонив у поліцію, вони приїхали забрали дядька Олега та заарештували його. А бабця Галя та дідусь Панас усиновили мене. Квартира все ж таки належала мені. Я жив у своїх опікунів, а квартиру здавали. І жили ми на пенсію бабусі та дідуся та гроші, які платили орендатори. Я випустився зі школи, вступив до університету на державну форму навчання.

Вже пройшло 6 років, як померли дідусь та бабуся. А я ще по цей час вдячний їм за все, що вони для мене зробили, а зробили багато добра. Чесно, страшно уявити, щоб зі мною було, якби не вони.

Наразі я маю чудову дружину, троє дітлахів. У нас любляча заможна сім’я. Я щасливий, але так не вистачає мами…