Щоб захистити свою сестру, я не стрималася й дала на горіхи своїй племінниці

Я не часто буваю у своєї сестри. Так сталося, що ми живемо в різних країнах. А тут ще й створили реальні кордони, тож останній раз я бачила свою сестру та племінницю вісім років тому.

Моя сестра сама виховує дочку. Її чоловік колись поїхав на заробітки та й залишився там. Знайшов собі іншу родину. З того часу про нього жодної звістки. В перший час я їй допомагала. Постійно висилала гроші. Аж ось нарешті трапилася можливість приїхати. В сестри як раз мав бути день народження. Я купила їм обом подарунків, приготувала гостинці. Стільки ж років все-таки не бачилися.

На вокзалі сестра мене зустріла сама. Сказала, що дочка займається вдома важливим домашнім завданням. В наступному році вона повинна вступати до університету, хоч ще й досі не знає, куди саме. Ми вдвох впоралися з сумками та дотягли їх до таксі. Хочу зізнатися, що без чоловічої допомоги інколи важко.
Та вдома ми застали племінницю геть не за навчанням. В її кімнаті сидів якийсь хлопець, а його очі бігали по кутках. «Це мій однокласник, він допомагає мені з геометрією та алгеброю», – почала виправдовуватися племінниця. Я не стала лізти у їхні справи. Зрештою, справа молода.

Але ввечері сталося таке, від чого я більше не могла змовчати. Сестра попросила племінницю допомогти зі столом. Вона багато наготувала й потрібно було все розставити. Але тут племінниця почала сперечатися й кілька разів навіть назвала свою маму «дурепою». А все через те, що її не пустили гуляти з тим однокласником ввечері (було вже пізно). «Заткни свого рота», – кричала племінниця. Й це в шістнадцять років.

Я мовчки підійшла до неї та схопила за вухо, а потім надавала по м’якому місці. «Будеш знати, як зі старшими так розмовляти». Сестра мовчала. Їй було соромно. А племінницю ми відправили до себе в кімнату, а щоб їй краще думалося я вимкнула з розетки інтернет.