ЖИТТЯ

Щозими комуналка за квартиру така, що страшн0 відкривати квитанцію. Cyбсидію не дають. А мама сказала, що хоче до кінця бути у своїй у своїй квартирі

Мене звати Анастасія. У своїх батьків нас двоє. Наші батьки отримали квартиру ще давно при Paдянcькому Coюзі. Батько був військовим. Учасником бойових дій. Мав офіцерське звання. До того ж вже тоді народився мій старший брат, а мама ходила вагітна мною. Тому держава й виділила для нашої родини чотирикімнатну квартиру з поліпшеними умовами.

Тоді все було добре. Тато гарно заробляв, часто отримував премії, мама також отримувала зарплату вчителя іноземної мови. Про комунальні послуги навіть ніхто й не думав.

Ми з братом виросли. Кожен почав жити окремо. З’явилися родини. А батьки так і продовжували жити у своїй квартирі. Кілька років тому від інсульту п0мер батько. Мама не захотіла переїздити ні до кого з нас. Мовляв, навіщо, я буду вам заважати.

Реклама

Та останніх кілька років ми з братом не знаємо що й робити. Щозими комуналка за квартиру така, що страшно відкривати квитанцію. Субсидію не дають. Адже ми з ним займаємося підприємництвом. Всі гадають, що якщо ти маєш власний бізнес, то в тебе грошей кури не клюють. Насправді ж я ледь можу заробити собі на мінімальну платню. Однієї радості тільки, що працюєш сам на себе. В брата ситуація не краща. Після першого карантину його бізнес значно зменшився.

Мама не дивлячись на те, що викладала в школі, отримує звичайну мінімальну пенсію, якої ледве вистачає, щоб заплатити за воду, електроенергію та квартиру. Трохи залишається на їжу та ліки.

Перший рік, коли тарифи на газ стали такими, що хотілося в1шатися після отримання квитанції за опалювальний сезон, мама заборгувала понад десять тисяч. Опалення у нас централізоване. А через те, що у квартирі, окрім мами, прописано ще чотири чоловіка, то й виходить, що сума набігає не маленька.

Тоді з братом нам вдалося спільними зусиллями по трошки виплатити борг. Та ось прийшла знову зима з ще більшими тарифами, й ми повернулися до того, з чого почали. П’ятнадцять тисяч боргу!

Я перша запропонувала продати квартиру та купити замість неї дві менші. Брат довго впирався, але зрештою погодився. Рано чи пізно за заповітом мами квартира все одно мала дістатися моїй та братовій дочці. Тому, й вирішили, що робимо розмін. В одній квартирі буде мешкати мама, поки моя дочка ще маленька (їй всього три рочки). А в іншій нехай оселиться братова. Вона скоро має закінчити університет та почати жити самостійно.

Погодили. Все виглядало гарно, аж поки ми не розповіли про наш задум мамі. Що ми тільки не почули того дня від неї. Виглядало, немов ми виганяли її на вулицю. «Кого я виростила. Не дають спокійно вмерти у власній квартирі. Якби ваш батько тільки б це почув, він би п0мер ще раз».

Вона навіть не хотіла чути жодних доказів логічності нашого задуму. На питання про те, за які кошти ми з братом маємо сплачувати борги за опалювання, вона мовчала. Розуміла, що сама не впорається.

Загалом нічого з цього не вийшло. Мама тільки на нас образилась. Та ще своєю реакцією переконала брата, що краще нічого не чіпати та нехай буде, як буде.

Я навіть не знаю, що робити. Мені не хочеться ображати маму. Я розумію, що ця квартира – це те саме родинне гніздечко, яке вони з батьком стільки років спільно будували. Всі меблі, які й досі збереглися в прекрасному стані, ремонт, який батько власними рукав зробив, навіть серветки на столиках – все це нагадує мамі про молодість та чоловіка.

Але ж потрібно, окрім серця, ще й жити розумом. Я б теж не хотіла продавати квартиру, у якій народилася та виросла. Я знаю там кожний куточок. Проте, щоб погасити борги, мені доведеться забрати шматок хліба від власної родини.

Шкода, що сьогодні ми маємо саме такі реалії. Завтра я ще раз буду намагатися переконати маму. Якщо в мене нічого не вийде, то я навіть не знаю, що робити далі.

Реклама

Також цiкаво:

Close