ЖИТТЯ

Шестирічний Миколка сховався під ковдру та плакав. Він не зміг зрозуміти, куди зникли його батьки

Забився в куток та плакав у дитячому будинку. Хлопчику ще так ніколи в житті не було страшно. Ніяк не розумів, чому він тут, і чому його не забирають мама з татом. Миколка все більше та більше притискався до стіночки та кликав: “Мамочко, татку, заберіть мене звідси!”. Він кричав у пустоту, ніхто не реагував на нього, усі дітки спали, а для вихователів це звична річ.

Біологічною матір’ю хлопчика була жінка, яка зловживала aлкoголем, вона залишила його в пологовому будинку. Потім хлопчик потрапив у чудову сім’ю. Там він прожив 4 роки.

Звісно, що Миколка цього всього не знав, оскільки дитяча пам’ять не здатна все це занотувати. Акушерки дуже тішилися за хлопчика, що йому так поталанило відразу знайти батьків, і він не відчув себе самотнім та покинутим.

Реклама
Реклама

Чотири роки хлопчика виховували люблячі батьки. Які опікували його та дарували любов і тепло. Згодом Миколку ощасливили звісткою : у нього буде братик або ж сестричка. Уся сім’я так раділа цьому і разом із ними Микола. Та все почало змінюватися. В один момент хлопчик перестав відчувати мамине тепло, а тато почав зганяти на ньому злість. Дитина з усіх сил старалася бути слухняно та робити приємно батькам, ліз до них в обійми. Та батьки реагували на це з агресією, відсторонювалися від дитини.

Оксана хотіла усиновляти Миколку, а її чоловік Андрій був проти. Просто він не розумів того, як можна любити та виховувати чужу дитину. Та їхньому подружжю ніяк не вдавалося зачати дитину, тому це був крайній варіант. Оксана зі всіх сил благала чоловіка про усиновлення і все-таки їй вдалося це зробити. “Надіюсь, усе складеться якнайкраще”, — промовив Андрій.

woman.rambler.ru

Звучить жорстоко, що майбутнє дитинки залежала від виправдання надії. Спочатку все було добре. Миколка ріс слухняною, розумною дитиною, яка приносить щастя та радість батькам. Андрій навіть зблизився з хлопчиком, але в середині все одно не визнавав його, як рідного сина. Надія — це водночас щось велике та дріб’язкове, в той момент, коли на вагу поставлене життя дитини.

Час швидко промайнув. В один момент сім’я дізналася прекрасну звістку: Оксана стане мамою. Трапилося чудо! Який же Андрій був щасливий. Невже це сталося попри всім прогнозам лікарів. У той момент ні Андрій, ні Оксана навіть не подумали, що цей дар Божий був подарований їм тільки через Миколку.

Натомість Миколка став нікому не потрібний. Батько перестав приділяти хлопчику увагу, гратися з ним, навчати. Мама постійно була зайнята. Вони поводилися з хлопчиком, як з домашнім улюбленцем: ходили гуляти й годували. Миколка відчував ці зміни та болісно переживав їх, часто ночами плакав. Одного разу він так плакав, що промочився. За це його тато відлупцював.

Образа та біль огорнули маленького хлопчика. Ці почуття були йому не знайомі, та того разу все змінилося. Миколка не розумів, чому все так міняється, чому татко на нього постійно злий, а мама — ігнорує його присутність. Бідний маленький хлопчик не міг зрозуміти, чому в один момент він став чужим своїм батькам, в чому його провина.

Андрій все частіше почав заводити розмову про те, щоб повернути Миколку в дитбудинок. Вони багато говорили стосовно цього і головним їхнім аргументом було, те що у них з’явиться рідна дитинка. Оксана навіть і не дискутувала з чоловіком, вона чудово розуміла, що дитя, яке носить під своїм серцем, буде значно сильніше любити, аніж чужу дитину. На жаль.

Це непросте рішення було прийнято. Оксана й Андрій розпочали судову справу про відмову від Миколки.

Хлопчика привезли в невідому будівлю, він сидів під дверима, чекав закінчення судового процесу. Жахливий процес, під час якого батьки відмовлялися від дитинки. Він сидів та ловив на собі співчутливі погляди людей. Миколка був наляканий, його колінця тремтіли, він здригався від кожного поруху.

Коли Андрій вийшов із судової зали, то навіть не обернувся, щоб подивитися у ці маленькі залякані очі хлопчика. Оксана підійшла та мовила, щоб Миколка йшов слідом за цією дамо. І відразу, різко обернувшись, пішла за чоловіком. Ця дама взяла за руку хлопчика та повела за собою. Миколка відчував, що сталося щось жахливе. Він почав пручатися, вириватися, кричати. Його ніхто не чув. Вже не його батьки просто сіли в машину та поїхали.

Заляканого хлопчика доставили в страшний невідомий будинок. Миколка бігав очима, шукав батьків, озирався. Здавалося, що життя вже не буде колишнім. Потім він потрапив у кімнату, де було багато дітей.

Він швидко усамітнився, закрив долоньками обличчя. Його переповнювала надія, що коли відкриє оченята, мама уже буде стояти поруч. А потім забере додому, нагодує смачно, вкладе спатки та поцілує на ніч. День за днем минав, а мами все не було. Миколка постійно плакав, уникав контакту з дітками. Він навіть не підозрював, що відмовлялися від нього вже не вперше. Лише одній виховательці вдавалося умовити Миколку сісти та поїсти. Ця жінка була сповнена любов’ю та теплом, які дарувала хлопчику.

Жіночка, на ім’я Катерина, міцно обіймала дитинку та промовляла тихенько: “Маленький хлопчик, бідний, невже ти заслуговуєш на ці страждання…“. А Миколка просто сидів біля неї та насолоджувався.

Господь покарав Оксану за її страшний гріх: вона поmepла при пологах. Вони виявилися дуже складними, серце Оксани не витримало. Про це написали в одній місцевій газеті. Натомість Андрій від горя почав зловживати aлкоголем, як наслідок втратив роботу, пропив квартиру.

Миколку прийняла родина священника. Вони прочитали про цей нещасний випадок та вирішили зробити добру справу. Ні на одну секунду священник та його дружина не засумнівалися в цьому вчинкові. Завдяки їм Миколка завжди знаходився в любові та піклуванні.

Реклама

Також цiкаво:

Close