С0ромно згадувати зараз про це. Тоді я був студентом. Це зараз я маю успішний бізнес. Невеликий, але свій. А тоді разом з товаришами ми шикували, коли отримували передачі від батьків. А потім починалися г0лодні вечори. В шлункові бурчить та дряпає, що аж хочеться кричати. Ось тоді один з моїх сусідів по кімнаті запропонував «підробити по легкому».
Він навчався в театральному, тому фантазії в нього вистачало на всіх. Разом ми пройшлися по кімнатах та зібрали цілу купу різних речей, які було соромно навіть на ганчірки пустити. Кілька хвилин приміряння та швидкий майстер-клас від приятеля по гриму – й замість чотирьох молодих студентів у кімнаті перед перекошеним дзеркалом стояло чотири жебраки.
Друга стадія нашого плану була проста як дерев’яні двері. По дорозі до алеї, де після роботи збиралося багато людей, ми вигадали собі історії. Хтось загубив документи й намагається повернутися додому, у когось згорів будинок, й він збирає гроші на їжу для маленьких сестер. Моя ж історія була про обманутого кредиторами боржника. А «вдома мене чекала хвора мама».
Чесно зізнатися я не особливо вірив у цей задум. Пішов за компанію. Але через сорок хвилин моєї акторської майстерності, яка до цього часу ховалася невідомо де, я мав у кишені вісімдесят гривень. Щоб ви розуміли, які це гроші, то справа відбувалася у листопаді 2007 року. Товариші також хвалилися чималим заробітком.
З того дня ми вирішили, що час від часу будемо підробляти. Все закінчилося після того, як на нас натрапили справжні, а може такі ж самі, як ми, жебраки. Нам довелося втікати з усіх ніг. Хто б міг подумати, що старенький каліка, який сидів з ціпком так швидко може бігати та махати вищезгаданим знаряддям праці. Я ледве втік. А товариш натрапив на міліцію. Довго пояснював, що він студент театрального й виконує завдання викладача. Напевно так переконливо він ще ніколи в житті не брехав. Правоохоронці оцінили акторський талант й відпустили його з усним попередженням.
Минули роки, а я досі згадую ці історію з посмішкою. Це ж на скільки потрібно було бути авантюристами, щоб все це провернути. Правду кажуть, що якщо студента закинути в пустелю, то він й там знайте, що поїсти.