Славік з дитинства нeнaвuдів свою маму, бо вона була iнвaлiд0м – одна нога коротша за іншу і крuвий хребет. Хлопець все життя с0poмився найріднішої людини, а після її cмepтi дізнався ш0куючу правду

Валентина виховувала свого сина сама, чоловік покинув її з малюком на руках, обґрунтувавши це тим, що почуття до жінки зникли, і їм пора розійтися. З дитиною самій їй було важко, безгрошів’я та відсутність допомоги родичів не зламали бідолашну жінку, і коли Славіку виповнилося три рочки, вона влаштувалася на дві роботи одночасно, поки син відвідував садочок. Хлопчик ріс цікавим та веселим, він любив свою маму і до шести років не звертав уваги на її дефекти.

Коли Славік пішов в перший клас, то діти почали сміятися та погано говорити про його маму, яка приводила сина за руку в школу. Хлопчик спочатку заступався, як міг за неї, але потім придивився до найріднішої людини й побачив у ній неприємну, кульгаву та згорблену особу, яка лиш позорить його перед однолітками. На жаль, тиск більшості його однокласників змусив хлопця ненавидіти маму. Характер дитини кардинально змінився, він почав грубо говорити з жінкою, не хотів навіть дивитися на неї, так соромився вигляду мами, що вирішив не показуватися з нею в школі. Замість того, аби поговорити з нею, він вирішив замкнутися у своєму світі ненависті та сорому.

У п’ятому класі Славік серйозно взявся за навчання, він розумів, що його мама бідна і не зможе його забезпечити, дати йому гарну освіту, тому хлопець поставив мету — закінчити школу з відзнакою і поїхати вчитися в інше місто, подалі від жінки, яка його народила, щоб та більше не позорила. Так і сталося, Славік вступив на юридичний, вчився на державному, ще й стипендію отримував, університет знаходився за 300 кілометрів від того містечка, де він виріс. З мамою хлопець не спілкувався, вона спочатку сама йому часто телефонувала, старалася підтримувати фінансово, але під час останнього дзвінка жінка запропонувала приїхати до сина, поглянути, як він живе. Тоді Славік згадав всі роки сорому за неї й категорично сказав:

“Тобі не треба сюди їхати, можеш телефонувати, але не так часто, бо у мене багато справ, залишайся вдома та займайся своєю роботою, я вже дорослий і не хочу, щоб ти була поруч!”.

Жінку образили слова сина, але вона тільки посміхнулася і побажала йому удачі.

Роки йшли, Славік вже вивчився, став працювати адвокатом, добре заробляв, одружився на гарній жінці, у них народилася донька, але з мамою він так і не бачився. Після народження онучки його мама вирішила сама приїхати до сина, попри те, що була вже старенька і пересуватися було важко. Вона сиділа у потязі й згадувала всі роки сорому свого сина за неї, її кульгавість, викривлений хребет. Жінка спочатку багато плакала через те, що думка суспільства, цей сміх та косі погляди поза її спиною так змінили Славіка, але з роками вона звикла до цього. Змінити себе вона не могла, адже свого часу лікарі зробили все можливе, однак її тіло не піддавалося змінам.

Так, ця тендітна жінка не завжди була такою — вона була симпатичною, коли гуляла з сином по місту того дня, який змінив її тіло. Вона везла перед собою коляску зі Славіком та переходила дорогу, коли автомобіль на великій швидкості налетів прямо на неї. Щоб врятувати сина, жінка закрила собою коляску і весь удар прийняла на себе. Лікарі спочатку взагалі не давали шансів на одужання, зробили декілька операцій, і її тіло змінилося назавжди.

Отож, Славік чекав маму на вокзалі, з вагона вийшла старенька, згорблена бабуся, яка та сильно кульгала, що ледь не падала. Нарешті, його жінка познайомилася з мамою чоловіка, бабуся побачила внучку і захотіла залишитися у молодих ще хоч на декілька днів, але син сказав:

“Ти поїдеш завтра, досить мене соромити перед дружиною! Ти своїм виглядом тільки лякаєш її та дочку нашу!”.

Старенька нічого не відповіла. Наступного дня вона поїхала додому. Через два місяці Славік отримав лист, в якому його мама розповідала історію своєї інвалідності. Чоловік читав і плакав, він винуватив себе за те, що був таким жорстоким і набрав номер мами. На тій лінії телефон підняла сусідка жінки, вона повідомила, що та померла сьогодні зранку. Славік не міг собі пробачити за жорстоке ставлення до мами, він поїхав на похорони, взяв з собою жінку і доньку.

Тепер він розповідає своїм дітям тільки хороше про їхню бабусю та вчить цінувати своїх рідних такими, якими вони є.