З 13 років Сніжана уявляла собі першу зустріч з рідною мамою. Вона знала про неї лише одне: назвала її саме та жінка, що народила. Дали це ім’я, бо у той вечір випав перший сніг.
Дівчинка виховувалась у дитячому будинку. Знала тоді: сюди не потрапляють просто так. В основному тут ростуть сироти або діти, яких залишили батьки. Як тільки випустилася, почала шукати маму. Їй не спадало на думку знайти батька. Але хотілося подивитися в очі матері і запитати її: «У чому я винна? Чому від мене відмовились?»
Вона потрапила до дитячого будинку, коли їй виповнилося 2 роки. Сніжана була здоровою та спокійною дитиною. Дівчинка бачила, що діток забирають прийомні мама з татом. Та їй чомусь не пощастило. Можливо тому, що вона була гидким каченям. Не вдалася вродою – і все! У дитинстві мала якесь опецькувате обличчя, проте, коли почала дорослішати, Сніжанка ставала дедалі симпатичнішою та стрункішою.
Дівчина відбула випуск у дитячому будинку, вивчалась на документознавця та влаштувалася на роботу. Їй вдалося знайти адресу своєї мами, хоча не один рік вона на це витратила!
Трапилося це 30 грудня, перед новорічними святами. Завмерла під дверима квартири, де мала жити її рідна мама. Вона боялася навіть постукати. «Не можу!» – стримувало щось дівчину. Але потім таки наважилася.
Неквапливі і тихі кроки по той бік дверей вказували на те, ще відчинить людина похилого віку. Сніжана намагалася контролювати свої емоції. Вдавалося їй це дуже важко, у неї навіть піт на лобі виступив.
– Ой, дівчино, любенька! А ви, певно, із соціальної служби? – запитала старенька жіночка.
Сніжана збентежено кинула головою. Вона не знала, що їй відповісти.
– Проходьте, будь ласка! Мені потрібна ваша допомога. Зараз на милицях спускатися та підійматися по сходах важко. А мені хочеться чогось смачненького до свята. Буду просити Вас про таку послугу! – усміхнено сказала їй жіночка.
Сніжана увійшла, подивилася на стареньку жіночку, яка пересувалися за допомогою милиць. Вона оглянула квартиру, у якій вже давно ніхто не робив ремонт. Сніжана помітила, що у деяких місцях відклеїлися шпалери, щось сипалося на голову зі стелі, коли зачинялися двері.
Дівчина ще раз уважно подивилася на жінку, намагаючись збагнути, чи це її мама, чи ні? Нарешті вона зрозуміла, як їй розсіяти свої сумніви:
– Щоб я довго не порпалася у документах, представтесь, будь ласка! – попросила Сніжана.
Немічна худорлява жінка назвала свої дані. Сумнівів не було! Це рідна мама Сніжани!
Дівчина швидко сходила до магазину за продуктами. Не поверталася довго, все думала, як краще їй вчинити. Коли повернулася, господарка запропонувала їй випити чаю.
– А діти у вас є? Ремонт зробити у Вашій квартирі варто було б!
– Сонечко, та кому потрібний той ремонт, коли я помру? Була в мене донечка, крихітна, вродлива, янголятко моє… Заради неї тільки й жила! Забрали її. У службі опіки сказали, що я – неповноцінна мати. Сказали, що їй шкоду можу завдати! Та неправда! Це дурниці! Я повністю адекватна! А те, що у мене вади тіла – легко пояснити. Я у 10 років у ДТП потрапила. Звідти проблеми і почалися. Але з народження я нормальною була! Поміг би досвідчений лікар-спеціаліст, та не було кому його шукати. Дитинка у мене здоровою народилася. Сусіди мені подарували візочок дитячий, ліжечко, іграшки. Але служба опіки все рівно забрала у мене мою донечку. Шукала її, та пізно було. Думаю, що її вдочерили. А я не хотіла травмувати свою дитину. Як сталося, нехай вже так і буде!
Людмила плакала. A Сніжана в ту мить зрозуміла: її мати зовсім не винна у тому, що вона виховувалася в дитячому будинку. Дівчина не могла сказати їй правду. Зараз не могла. Проте допомогти може.
– Хочете, я до Вас на Новий рік прийду? Будемо разом святкувати!
– А як же твоя сім’я?
– У мене теж сім’ї немає… Я буду рада, якщо ви складете мені компанію!
Сніжана металася по магазину, обирала подарунок для рідної мами на Новий рік. Вона обов’язково скаже їй у свято найтепліші слова. А про головне обов’язково розповість. Але трішечки пізніше… Можливо, аж на Різдво…
