Спершу всі незлюбили Марту та її вірного собаку, але коли пес врятував дитину, одразу змінили свою думку

Буквально пів року тому до нас в двір переїхала одна пані. Доволі цікава жінка років тридцяти п’яти. Переїхала вона в сусідній під’їзд, в квартиру на п’ятому поверсі. І не одна, а з собакою. Собака звичайна вулична, непородиста.

Але жінка всю душу в цю собаку вкладала, все найкраще купувала та як найкраще виховувала. Хоча сама вона була доволі багатою та на вигляд шикарною жінкою, тому собака дуже контрастувала на її фоні. Не той то був собака, яких вибирають подібні панянки.

В дворі вважали нову сусідку вискочкою, високомірною та такою стереотипною багатенькою дівчиною. Хоча навіть не дізналися про неї більше, не поговорили навіть.

Мамочки, що гуляли в дворі завжди збиралися та як тільки бачили як нова сусідка гуляє з собакою одразу ж бралися перемивати їй кісточки. Мовляв стільки років їй, а носиться з тією собакою. На їх думку вона зобов’язана народити вже дитину, бо ж «годинник вже цокає», потім не буде кому води в старості подати.

Сусідка може й чула те все, але я ніколи не бачив, щоб вона справді якось відповідала їм або що. Проте мені вона дуже сильно сподобалося. Я намагався якось привернути її увагу за допомогою компліментів та розмов.

В одній з таких наших розмов я дізнався, що звуть її Марта. Прекрасне ім’я. А собаку звати «собака», він попросту лише на це слово відгукується, тому переучувати не стала сусідка. І тоді ж я зрозумів, що потрібно завоювати серце Марти через собаку, а саме подружитися з ним, з Собакою.

А Собаку не любили в дворі так само як і не любили Марту. По незрозумілих причинах він дратував абсолютно усіх. Хоча, напевно, будь він якоюсь породистою собакою, всі б так сильно не фукали та не дратувалися.

Якось гуляла Марта попри ставок невеликий, який є неподалік нашого двору. Літом всі діти з батьками та підлітки проводили час, гралися, купалися та просто відпочивали. Йшли Марта з собакою спокійно, як раптом пес став вириватися з повідка, сильно скавулів, вив та дуже кудись рвався.

Собака розмірів досить великих, Марті трохи вище коліна, тому вона, як би сильно не старалася, але не втримала повідок та собака шпурнув до ставка. Мамаші з дітьми як давай пищати, вищати та тікати. Але Собаці було байдуже. Він застрибнув до води та поплив. А через декілька секунд витягнув з води маленького хлопчика, якому на вигляд було рочків три-чотири. То був сусіда нашого син. Двоє старших братів гуляли з молодшим та недогледіли. Той впав у воду і не встиг навіть й слова сказати, не те щоб кричати.

Малого відкачали, він залишився живий, обійшовся лише переляком та невеликою застудою, бо ж все таки вода вже холодна, осінь наближається. І в той самий вечір всі, хто дізнався про цю ситуацію, змінили свою думку про Марту і про її улюбленця. А потім історію рознесли по всім сусідам і тепер більше не залишалося людей, які б якось по злому відгукувалися про Марту і Собаку.

А потім дізналися про те, що насправді Марта досі сама та доглядає собаку через те, що не може народити дитину, безплідна, а тому і особисте життя не клеїться. І коли останній її залицяльник пішов, дізнавшись, що вона не зможе народити від нього дитину, Марта йшла сумна додому, а за нею помалу плентався цей собака. Він був дуже худим та ледве рухався, тому жінка його забрала до себе, виходила та він став для неї найвірнішим другом.

Після врятування хлопчика Собака захворів. Звісно ж захворів, скупався в холодній воді. Його потрібно було везти в клініку. А тут я вирішив допомогти з перевозом собака, бо ж далеко не кожен таксист і взагалі водій погодиться везти в своєму авто собаку, який чхає на соплі пускає.

Зараз ми стали з Мартою сімейною парою. Невеличке скромне весілля зіграли та й стали жити-поживати. А Собака прийняв мене як рідного і тепер ми разом щоранку бігаємо.