Ви там що г0лодувати збираєтесь? Ви хоч сіль й гречку маєте? Чи вже все поїли?

Так склалось, що у нас з чоловіком зараз скрутні часи, а моя мама лише масла у вогонь додає своїми дзвінками: «Ви там що г0лодувати збираєтесь? Ви хоч сіль й гречку маєте? Чи вже все поїли?». Я їй відповідаю, що цього тижня вже краще, чоловік приніс частину зарплати, купили продуктів, а вона мені у відповідь сміятися починає та промовляє: «Я тебе прошу! Що ж він там тобі принести міг? Дай Боже, на ту саму гречку і вистачило! І то ти зарплатою називаєш?!»

У нас з чоловіком все було добре – своя квартира, гарна робота та зарплата. Але все змінилося після народження доньки. Я з кожним місяцем бачила, що з дитиною щось не те. Я ж відразу схопилась по лікарях бігати, коли вона сама не своя стала, а вони всі відмахувалися від нас, і аж через три роки змогли нам щось сказати, й то ці новини були невтішними.

У три роки Марійці поставили невтішний діагноз, до роботи я так і не повернулась, тепер займалась лише дитиною, водила її на оздоровчі заняття, сама виховувала, постійно щось шукала. Пощастило, що чоловік добре заробляв, то ми могли ні в чому дитині не відмовляти, все пробували, жили у власній квартирі з хорошим ремонтом. Але рік тому компанія чоловіка розвалилась, зараз він постійно шукає щось нове, але перебивається лише підробітками, то на одній роботі, то на іншій.

Пів року тому знайшов непогану роботу, я вже думала, що там і залишиться, заплата, звісно, менша, але на початок і тому раді були, а потім керівництво почало виписувати штрафи за все підряд, два місяці зарплата приходила така мізерна, що ледь на життя вистачало. Він звільнився і почав щось краще шукати.

– Ну і як там твій «багатій»? Досі роботи знайти не може? А як так? Ви ж всі його вихваляли, що він такий розумний! – насміхається з мене мама.

На жаль, у чоловіка немає особливо часу шукати щось хороше, він просто йде працювати та в процесі розуміє, що щось не так й починає шукати іншу. От і виходить так, що він з одної роботи перебігає на іншу, тому що немає часу для нормального пошуку роботи.

Ще перед розвалом компанії ми з чоловіком обговорювали те, що хочемо більшу квартиру. Пощастило, що ми так і не наважилися на неї, тому що зараз би і їсти не мали чого.

Я і куртки доньці нової купити не можу, ні до лікаря її зводити, про себе з чоловіком взагалі мовчу, але мушу терпіти. Спочатку мені подруги радили у мами грошей попросити, вона у мене жінка багата, заробляла завжди добре, мала з чого відкласти, тому на пенсії як королева живе, але ж зробити це не так просто, не дивлячись на те, що ми одна родина.

Коли я одного разу таки наважилась у мами грошей попросити, то та почала висміювати зятя, мов через нього вони опинилися у такому становищі. Так вона ображала його, що я просто мовчки пішла. Не хотіла вислуховувати цього.

Свекруха зовсім не поважає зятя, й у всьому звинувачує його, хоча в чому ж його провина?