Спочатку пoкинув мене, а потім пpuнизuв перед моїм керівництвом!

Я думала, що мій шлюб щасливий, чомусь у мене не було сумнівів у цьому. З чоловіком ми прожили у мирі й любові п‘ятнадцять років, а на заповітну річницю він пpuнизив мене перед колегами та керівництвом. Не знаю, як тепер ходити на роботу, бо всюди мене супроводжують косі погляди.

Почати варто з того, що я працюю у приватній гімназії, одній з найкращих у нашому місті. Викладаю я іноземні мови й завжди мала повагу серед колег та керівництва, а після цієї вихідки мого чоловіка все змінилось.

Найсмішніше будо те, що у нас не було причин для розлучення, тим паче такого гучного. Ніхто нікому не зраджував, не обманював, життя у нас було спокійне, ми рідко сварилися й завжди могли знайти компроміс. Тому такий вчинок шокував мене.

Не хочу себе вихваляти, але я буда майже ідеальною дружиною. Чоловік не хотів дітей, тому ми вирішили жити для себе. Додому я поверталась раніше, тому готувала смачну їжу, прибирала й придумувала, як нам класно провести час, чи відпочити. Вдома він лише відпочивав, зрідка виконував якісь чоловічі справи, але до прибирання чи готування їжі не мав жодного стосунку.

Я опікувалась над ним, любила, всіма можливими способами робила його щасливим, і я навіть подумати не могла, що відповідь на всі мої старання — це приниження перед колегами та керівництвом. Невже це те, що я заслужила після скількох років щасливого життя?

Розповім вам все з самого початку. Святкувати цю річницю шлюбу ми вирішили не самі, а з гостями.

Зранку я почала готувати смачні страви й наводити лад у домі, а коли чоловік прокинувся, то вручила йому подарунок — новий шкіряний гаманець, тоді й він вирішив мене порадувати й простягнув коробку. У ній лежала сукня, але вона було така неякісна та некрасива, що я зі всіх сил намагалася приховати своє незадоволення й намагалась щиро подякувати чоловіку, але ж разом ми не перший рік, тому він швидко здогадався, що я не оцінила подарунок. За те, що я не змогла гідно оцінити його старання, він вирішив, що помститься мені.

Помститися він мені вирішив тим, що на святкування одягне спортивний костюм та різні шкарпетки. Звісно, мені це не сподобалось, адже я ще раніше підібрала йому костюм, все вигладила й довела до ідеального стану. Йому залишалось лише його одягнути, але цього він не планував цього робити.

Я дуже педантична, тому переконана, що для кожної події має бути відповідний одяг, парфум та аксесуари й коли щось йде не по моєму заздалегідь підготовленому плану, то я божеволію. Мені завжди потрібно, щоб все було на місцях і відповідало тому, як я це планувала зробити. Зазвичай, чоловік до цього ставився з розумінням й не перечив мені, але не цього разу. Він стояв на тому, що сидітиме на святкуванні саме отак.

Звісно, мене це розлютило і між нами сталась перепалка, у якій він пояснював, що немає нічого поганого, якщо ми трохи змінимо мій план. Коли він побачив, що його слова на мене не діють, то звинуватив у тому, що я психічка, якій потрібно лікуватися у спеціальному закладі. Це мене дуже образило, тому що раніше він нічого такого не говорив про мою особливість. Я залишила його у кімнаті наодинці.

Я чекала, що він зрозуміє, яку дурницю сказав й вибачиться, адже я ніколи не бажала йому зла і робила все це для того, щоб нам двом було краще, думала, що він не завжди це розуміє. З чоловіком ми не говорили до вечора.

Згодом ми повністю приготувалися і зустріли гостей. Доки я їх розсаджувала й приймала вітання, чоловік сховався у нашій спальні. Я вирішила, що він пішов переодягнутися, і я вже знала, що цей знак сприйму як вибачення, але його надто довго не було і гості почали жартувати, що наш наречений або втік, або готує якийсь грандіозний сюрприз. Хоч я і люблю все сплановане, та сюрпризу була б рада, особливо хорошому, після тих образливих слів. Але це було зовсім не те, що я б хотіла отримати як сюрприз.

Зі спальні мій чоловік вийшов у старих порваних шльопанцях, у яких ми грядки полемо на дачі, у коротких шортиках, майже, як труси, та великій голубій рубашці.

Це був чисто клоунський образ і деякі колеги навіть почали посміюватися, хоч ніхто й слова не промовив після його виходу.

⁃ Любий, будь ласка, переодягнись, — прошепотіла я йому на вухо.

Він на мене поглянув з посмішкою й у ту ж мить почав роздягатися, просто перед гостями, постійно матюкаючись та обзиваючи мене, через мить він сховався у спальні, а потім одягнувся нормально, взяв пакет речей і пішов з квартири, сильно хлопнувши дверима.

Всі гості не знали, що сказати, я і сама не знала, як реагувати на таку поведінку чоловіка.
Через кілька днів він повернувся й повідомив, що подав заяву на розлучення, а приїхав лише забрати свої речі. Говорити зі мною та пояснювати, що сталось між нами, він не хотів, тому я й досі живу у здогадах, що саме зробила не так.

Що ви про це думаєте?