Моя сім’я була дивною, бо керувала нею мама, а тато її надто любив, щоб у чомусь перечити, тому, навіть тоді, коли мама висувала дурні й абсурдні ідеї, тато з нею погоджувався. Тому й так вийшло, що моя молодша сестра у два роки почала жити з бабусею, бо батькам було надто складно виховувати відразу двох дітей. На жаль, тата незабаром не стало, тому мама вирішила, що повертати сестру не буде.
З сестрою ми бачилися лише на свята й двоє були переконані, що іншій пощастило більше, бо не знали, як ми жили насправді. Зараз, коли ми вже самі стали матерями, ми почали спілкуватися набагато тісніше.
Моя мама ставилась до мене, як до зайвого багажу, тому, коли я змогла вступити на державне й отримати стипендію, вона випровадила мене у гуртожиток й сказала, що більше ні копійки мені не дасть, щоб я вчилась жити самостійно. Можна сказати, що у мене почався період, який я називала «вижити».
Потім моя мама вийшла заміж вдруге й припинила мене пускати у наш будинок навіть на вихідні. Я швидко з цим змирилась і зв’язалась з мамою аж тоді, коли закінчила університет й виходила заміж. Вона сказала, що на моє весілля вона прийде, як гостя, бо не хоче брати на себе ніякої відповідальності. Я не стала сперечатися.
Зараз мамі 67, її другого чоловіка не стало кілька років тому, й вона вирішила, що прийшов час відновити стосунки з двома доньками та онуками. Вона часто нас запрошує у гості, телефонує, розповідає щось та цікавиться нашим життям. З кожним разом вона все більше прохає переїхати мене чи мою сестру до неї, щоб допомагати, бо її все складніше жити самостійно, але ми цього не хочемо робити.
Мабуть, це тому, що жодна з нас не пізнала материнської любові й сприймала її, як стару знайому. І хоч я жила поруч з нею та бачилась кожен день, але від цього ставало тільки гірше, бо з моїм дорослішанням вона давала мені краще зрозуміти, що я зайва у її житті й лише заважаю, а потім при першій же можливості викинула, про мою молодшу сестру тут і говорити немає сенсу.
У неї були діти й від другого чоловіка, але вони з нею взагалі не хочуть підтримувати зв’язок.
Я розумію, що нашій мамі дійсно складно, й з кожним днем ситуація погіршується, але переїхати до неї й покинути все ми не можемо, а брати її до себе на квартиру також не варіант, бо ми обидвоє живемо зі свекрухами. Та й власне ми не дуже хочемо це робити, бо нічого не відчуваємо до неї, вона для нас чужа.
Ми вже розглядали варіант прилаштувати її у будинок для людей похилого віку, але боїмось, що це надто негарно з нашого боку. Хоча її й не турбувало, чи це «гарно», коли вона позбулася сестри, а потім мене.
Поки що ми по черзі з сестрою двічі на тиждень відвідуємо її, купуємо все необхідне й допомагаємо. Можливо, незабаром винаймемо їй няню, але це також дороге задоволення.
Зараз ми з сестрою близькі, як ніколи, і це єдине, за що я щиро вдячна моїй мамі.