Спогади з дитинства іноді виринають в кoшмapнux снах, але це всього лише сни

Своє життя я можу розділити на дві частини. Першу з них я майже не пам’ятаю, але іноді вона нагадує про себе кoшмapними снами. Життя моє різко змінилося, коли я потрапила до дитбyдинку.

Нещодавно я переглядала свої дитячі фотографії, де ми з моєю мамою Ірою та татом Андрієм були найщасливішими у світі. Але безхмарним дитинство для мене було не завжди.

До трьох років я жила в іншому місці. Тут жили мої біологічні батьки. Вони любили випивати, тому на мене майже ніхто не звертав увагу. Часто я навіть могла лягти спати голодною, бо в нашому домі не було харчів. Тато інколи ходив на роботу, але зароблені гроші йшли на випивку.

Коли до батьків приходили гості, то на столі з’являлися продукти, тому мене теж саджали, щоб я поїла. Коли п’янка була в розпалі, татові друзі вчили мене віршиків, в яких були нецензурні слова. Їх дуже тішило, коли я, стоячи на стільчику, як на сцені, шипилявила ці «витвори мистецтва». Я не розуміла, що роблю щось погане, бо для заохочення щоразу давали цукерки або печиво.

Одного разу один із татових друзів дав мені стакан, сказавши, що там сік. Він був дуже гіркий і несмачний. Після нього у мене дуже крутилася голова і нудило. Саме в такому стані мене застали міліціонери, які прийшли мене забирати з цього дому. Наша сусідка, яка часто мене підгодовувала, поскаржилася у відповідні органи.

В дитбудинок я потрапила в жахливому стані. Я була брудна, одяг мала зношений, у мене був педикульоз. Коли мене вимиту, причесану, переодягнену в чистий одяг посадили за стіл, я ніяк не могла наїстися.

В дитбудинку я провела лише декілька днів. Коли я перший раз побачила маму Іру, то дуже її полюбила. Вона була така красива і мала дуже приємний запах. Поряд з нею я забувала всі негаразди свого минулого життя.

Мама Іра часто забирала мене додому. Тут я познайомилася з її мамою, а моєю бабусею. Вона постійно повторювала, що скоро ми поїдемо жити в село до тата Андрія. З ним я теж уже була знайома, він приїжджав декілька разів. Чоловік постійно грався зі мною, а особливо мені подобалося, як він мене підкидав на руках майже до стелі.

Ось і настав той день, коли я назавжди покидала дитячий будинок. Не можу сказати, що там мені було дуже погано, адже, порівнюючи з першими роками свого життя, я мала все необхідне – повноцінне харчування, чистий охайний одяг і любов вихователів.

Коли ми переїхали до села, для мене було великим дивом побачити скільки тварин в одному місці. Деяких із них я бачила на картинках у книжках, які нам показували в дитбудинку. Я старалася допомогти своїй новій сім’ї, як могла, адже всі до мене ставились дуже добре.

Бабуся зазвичай поралася біля корови. Я спочатку боялася те рогате створіння, але згодом зрозуміла, що наша Зорька – дуже хороша. З дідусем ми щодня годували курей, качок, напували їх. Найкращими моїми друзями стали пес Сірко та кіт Мурзик. Ми могли гратися увесь вільний час.

Серед сусідських дітей у мене не було товаришів. Я намагалася потоваришувати з сусідом Стьопкою. Він старший за мене на декілька років, тому не хотів зі мною спілкуватися. Я не втрачала надію, тому щоразу, коли з ним зустрічалася, привітно посміхалася і запитувала, як у нього справи. Хлопець не відповідав взаємністю, а лише називав мене Ляля, адже в новій сім’ї я завжди ходила в чистому, охайному одязі та була схожа на ляльку.

Найбільше мені подобалися сімейні свята. Ми усі разом збиралися за столом, співали красиві пісні. На одному з перших таких свят емоції настільки переповнювали моє маленьке серденько, що я стала на стільчик і почала розповідати вірш, який знала. А знала я лише те, чого навчилася у «минулому житті». Добре, що за столом були лише всі свої. Тато тактовно пояснив, що слова в моїх віршах не дуже хороші, і нам потрібно вивчити інші, які будуть личити такій леді, як я. Натомість він заспівав «Смереку». У всіх моїх рідних були чудові голоси, тому це було вражаюче. Я навіть намагалася підспівувати їм.

Саме той перший день у новому будинку для мене був переповнений чудовими враженнями, тому я швидко заснула у своєму новому ліжечку. Посеред ночі я проснулася від кошмарного сну, в якому п’яна жінка з «минулого» намагалася вкрасти мене від моїх любих батьків. Я розплакалась і не могла заспокоїтись. На мій галас збіглася вся сім’я. Я розповіла про страшний сон, і батьки забрали мене у своє ліжко. До кінця ночі я бачила тільки солодкі сни. А на ранок моє ліжечко вже стояло у кімнаті моїх батьків, щоб мені більше не було страшно.

Через декілька тижнів Стьопка все-таки погодився зі мною товаришувати. Він, як справжній мужчина, завжди захищав мене. Сусідські діти часто дражнили мене. Вони казали, що я зовсім не схожа на своїх батьків, тому я не їхня дочка. Мені було дуже образливо це чути, тому одного разу я чимдуж помчала додому, щоб запитати про це. Нікого не було вдома.

Я одягнула найкраще мамине плаття, туфлі, намазала волосся кремом для взуття, щоб воно було таким же, як у тата і пішла до мами на роботу. Коли вона мене побачила, то аж злякалася. Я розповіла їй про свої переживання, а вона запевнила мене, що я найрідніша їхня донечка, і що вони найсправжнісінькі мої батьки.

Увечері всією сім’єю ми вичісували волосся, а мамине плаття довелося викинути, бо плями з нього вивести не вдалося. Я засмутилася, що зіпсувала мамине улюблене плаття. Натомість вона заспокоїла мене, що воно вже досить старе. У неї був план купити два плаття однакового принту, але різних розмірів: одне для мене, а інше для неї.

– Тепер ми точно будемо схожі! – радісно сказала мама, коли ми приміряли в магазині однакові плаття. Про таке я навіть не мріяла.

В цей день бабуся ще мені купила книжку з казками. Їх мені ніхто ніколи не читав. Тому ми разом з бабусею щодня ознайомлювалися з цією книгою. Старенька також вчила мене грамоті.

Зараз я вже доросла жінка. До речі, Стьопка став моїм чоловіком, і досі називає мене Лялею, як в дитинстві. Тепер він мене ніжно пригортає, коли кошмарне дитинство виринає у моїх снах. Люблячі люди поруч змушують забути про ті жахіття.