Сповідь психолога. До чого карантин та дистанційне навчання довели жінку та її сина

Звісно ж, що я не можу розкривати справжні імена, адже мене зобов’язує медична таємниця. Але якби ви тільки знали, як часто психологам потрібно виговоритися. Хоча б анонімно. Адже ми пропускаємо через себе всі людські переживання. Сьогодні розповім вам історію про жінку та її сина і як на них вплинув карантин.

Першою до мене зателефонувала жінка: «Я вже просто не можу. Ми з ним в одній квартирі вже другий місяць. Розумієте, мене відправили на дистанційну роботу через те, що я захворіла. Тест підтвердився, але я добре себе почувала, тому могла спокійно працювати дома. В цей час син був на дистанційному навчання. Якби ви знали, що це таке провести з сином підлітком два тижні вдома сам на сам. Він взагалі нічого не хоче робити.

В його кімнаті зібралося більше посуду ніж на кухні. В один день я не могла знайти чашку для чаю. А коли я попросила його все принести то почула стандартне для нього «Відчепися». Мені в той момент хотілося його задушити. А йому хоч би що. Одяг по всі кімнаті, за собою не прибирає. А замість того, щоб робити домашнє завдання та слухати вчительку по дистанційному він сидить у телефоні. А кілька днів тому ми з ним посварилися через те, що він почав так зі мною огризатися, що й не помітив, як залаявся до рідної матері. Я навіть не знаю що робити».

Жінку зрозуміти можна. Два тижні з підлітком у квартирі це просто пекло. Її син не дуже хотів зі мною спілкуватися. У слухавку я чув як жінка його до цього змусила.

«Я взагалі не розумію, чому вона до мене чіпляється. Ну забувся я кілька разів принести посуд. Ніхто ж не вмер від цього. А те, що одяг валяється у кімнаті, то мені його так легше знайти. В мене своя система. А залаявся я випадково. Просто нерви здали. Я насправді люблю маму. Але іноді вона мене бісить».

Проблема звичайна. Не їх одних карантин довів до таких сварок. Я дав їм кілька порад. Й хочу сказати, що винен в цьому далеко не карантин. Просто під час довгого перебування на одинці з рідними ми помічаємо все, на що раніше не звертали уваги.