Старенька попросила у мене кілька гривень на хліб, я простягнула її 200, але вирішила поглянути на що ж саме вона їх витратить!

Кілька днів тому ми з чоловіком вирішили приготувати особливу вечерю, тому поки чоловік готував м’ясо, я відправилась у найближчий супермаркет докупити все необхідне. Неподалік від нього сиділа бабуся у старому одязі й витирала сльози хустинкою (мабуть, яка була у неї років 20 вже). Я підійшла і запитала, чи у неї все добре. Вона подивилась на мене заплаканими очима і попросила дати кілька гривень на хліб. Я з тих людей, хто ставиться до попрошайок, як до алкоголіків, чи лінтяїв, тому рідко їм допомагаю, але у цій бабусі було щось таке, що я, не думаючи, простягнула їй двісті гривень. Вона соромилась говорила, що не варто так багато, але я сказала, що даю, тому потрібно брати. Вона довго дякувала мені.

Можливо, вона також належить до тих шахраїв, але я вирішила все-таки йти у своїх справах, а не думати про це… Коли я все потрібне купила, то побачила вже знайому бабусю з пакетом. Чомусь у той момент я вирішила, що мені варто простежити за нею, пішла за нею якимись малознайомими дворами, але ні в один будинок вона не зайшла, а направилась до гаражів, в один із яких і увійшла.

Через мить я зайшла за нею, чомусь була переконана, що ця бабуся не зробить мені нічого поганого. Те, що я побачила далі змусило мене гидувати й хотіти заплакати одночасно. У гаражі не було підлоги, лише біля диванчика був постелений невеличкий старий коврик. З дивана стирчали пружини, які були ледь прикриті радянським покривалом. Поруч стояв маленький стіл, на якому бабуся почала розкладати щойно куплений хліб, молоко та чай.

Помітивши мене, бабуся, не на жарт злякалась, але я їй відразу пояснила, що прийшла з хорошими намірами, й лише боялась, що вона мене обдурює, бо виглядала вона досить пристойно, хоча й одяг був старим та поношеним.

Бабусю звали Ольга Богданівна. Колись у неї була щаслива сім’я, але син загинув в автомобільній аварії, а чоловіка не стало кілька років тому. Кілька місяців тому вона стала жертвою аферистів, які відібрали у неї маленьку квартиру, і єдине, що залишалось у неї, був старий гараж, який колись належав чоловікові.

Ми ще довго з нею розмовляли, і я почала розпитувати у неї, як же збирається вона тут жити зимою, адже незабаром прийдуть холоди, вона лише надіялась, що якось це переживе. Я віддала їй чималий пакет своїх продуктів і відправилась додому. Там ми з чоловіком розмістили в інтернеті пост прохання про допомогу з ночівлею на зиму для літньої жінки. Вже через годину мені зателефонував одногрупник, який запропонував жінці пожити на дачі взимку,там є опалення, і все одно ніхто узимку туди не приїде. Вже через тиждень ми організували її переїзд на дачу. Вона була така вдячна нам, що аж почала плакати. Ми розуміли, що після зими нам прийдеться підшукати нове житло для жінки, бо продовжувати жити у гаражі просто не можливо.

Через тиждень мені зателефонувала моя бабуся, і коли я їй розповіла всю цю історію, то вона мені сказала, що з радістю б прихистила Ольгу Богданівну в себе, адже у неї великий будинок у селі, а живе вона все одна сама, а так і помічниця буде, і не нудно їм буде. Тому ми з одногрупником вже через тиждень завезли її у село до моєї бабусі й тепер щовихідних приїздимо до них у гості, щоб привести чогось смачного та поговорити за чашкою смачного чаю зі свіжоспеченими пирогами.