Все життя опікувалась дітьми, але на старість вирішила пожити для себе. Однак, обидва сини вилізли мені на голову і хочуть, щоб я оплачувала весілля їхнім дітям, тобто моїм внучкам. Я — відмовилась, бо довго планувала собі подорожі й купити чудовий будинок у селі. Сказали, що я eгoїcтка!

Мені 60 років, раніше працювала мeдсестрою в лiкаpні. Зарплата там була мізерна, однак у мене 2-є дітей, тому вимушена була працювати й дбати про них. Спочатку все йшло чудово, поки в мене не п0мер чоловік від iнфapкту 25 років тому. Чоловік був у тілі, скільки б йому не казала, щоб бережно ставитись до свого здоров’я, — все йшло повз вуха.

На той час наші сини вчились у школі: один у 7 класі, а другий — в 10. Коштів бракувало, спочатку жили на заощаджені, а потім вимушені були продати дачу, де відпочивали останні роки, й 3-х кімнатну квартиру. Почали жити в 1-кімнатній, щоб були кошти на нагальні потреби та навчання синів в університеті.

Всі 17 років й до сьогодні я давала їм все, що могла, забуваючи про себе, як і кожна мати! Після того, як сини пішли вчитись, я вирішила разом з братовою сім’єю поїхати на заробітки в Австрію. Звільнилась з лікарні й почала жити й працювати за кордоном, а синам дала можливість стати самостійними. Тоді я так думала!

Мого старшого сина звати Олег, а меншого Віталька. Вони в мене дуже хороші й завжди були поряд й радували мене постійно. Один вступив на юриста, а інший – на вчителя географії. Обидва навіть не дочекались закінчення університету, одружились і народили мені кожен по внучці. Жили скромно! Щоб не сперечатись через квартиру, її здавали в оренду, а гроші ділили щомісяця навпіл.

Продовжую свою історію! За кордоном все йшло чудово. Дякуючи татові, який навчив мене німецької, я з легкістю влаштувалась на хорошу роботу, а потім й в місцеву лікарню, де платили в рази більше, ніж на Батьківщині, і більше, ніж заробітчанам, що працюють на заводах. За кордоном я вже 20 років працюю.

Подумаєте, що зажила як королева? Ні! Майже всі кошти висилала дітям, щоб вони влаштували своє життя. Кожному купила по квартирі й постійно передавала чи модний одяг, чи дешеві меблі та техніку, яку діставала за низькою ціною.

Останній роки я збирала гроші для того, щоб продати однокімнатну квартиру, докласти ще заощаджень й купити чудовий будинок для того, щоб відпочивати на старість й можливо трохи поїздити по країнах, щоб побачити світ. Але тут грянули діти!

Коли я приїхала й заявила, що продаю квартиру і збираюсь докласти ще на покупку собі будинку, почула не привітання, а дорікання. Їхні доньки скоро виходять заміж, і вони мені запропонували купити їм по машині на весілля від бабусі, а самій поселитися в однокімнатній квартирі, бо будинок вимагає багато грошей, часу та поточного ремонту.

Вперше, я відмовилась від такої пропозиції. Заявила, що вас я виховала, купила квартиру й дала старт в життя. Вони ж ніколи не знали, що таке оренда житла чи сплата комунальних послуг.

З мене досить! Діти на мене сердиті. Ну і нехай. Я звісно люблю своїх внуків, але відмовлятись від своєї 20-ти літньої мрії не збираюсь.

Вирішила завітати до своїх внучок Світлани й Надії, щоб розібратись чому їм конче машина необхідна? Виявляється, що це мої сини пообіцяли їм на весілля подарувати машини. Сказали, що завжди ставили в приклад мене, коли говорили з батьками про покупки. Світлана взагалі заявила: “Якби в мене була така мати, ми б жили певно ще краще. Бо батько трохи розпещений, тому вирішила його провчити. Сказала, що бабуся на твоє весілля подарувала тобі квартиру, а ти мені навіть машини купити не можеш!” Це його певно розізлило й другого, тому вони підкинули цю пропозицію, а самі сказали дітям, що бабуся за кордоном й не може приїхати.  Я звісно буду на їхніх весіллях, але на синів чекає серйозна бесіда. Певно, таки внучка має рацію. Своїми грошима я замість старту в життя їх лише розпестила.