Старенький постійно чекає на дітей, але їм не до нього, у них робота та своє життя!

Вкотре виглядає їх у вікно. Сьогодні знову обіцяли навідатися. Яка це вже їхня обіцянка? Можливо, десята. А потім ввечері знову телефонують, мов закрутилися на роботі чи вдома, й не вистачило часу. Він не знає, чи хтось приїде, але все одно сидить біля вікна й поглядає туди.

Добре, що Микола, сусід його, траву покосив на подвір’ї, то хоч щось видно. Він давно перестав слідкувати за квітником дружини, а кому він вже потрібний? Дітям? Чи може старим людям у селі, які самі на вулицю майже не виходили?

Старенький піднявся з крісла й відправився на вулицю дров підкинути. Газ у нього є, пали та радій, але ж дорогий який, на ту мізерну пенсію і не напалиш його, тому й мусить виживати. Газ вмикає лише тоді, коли зовсім відчуває, що сил немає, а так то й лише дровами. І може б субсидію йому дали, але ж вдома прописаний син з хорошим заробітком. Натякав йому старий, щоб той хоч допоміг з оплатою газу, але він удав, що нічого не зрозумів.

Тоді пробував батько вмовити сина хоча б з дому виписатися, але той відмовив, сказав, що у місті дуже великі комунальні. Але ж як так? Старенький був у них два рази, там не квартира, а хороми цілі! І машину свою мають, і діти з модними телефонами, а батькові з оплатою газу немає кому допомоги. Та й менший також ніколи не поспішав батькові допомогти. Після см3рті мами й зовсім додому рідко повертався. Мабуть, погано виховав їх?

Старенький довго думав, що ж саме і коли упустив у вихованні двох синів, проте щоб у його голову не прийшло, все не мало сенсу. Часу не повернеш, помилки не виправиш, навіть поговорити про них не має з ким, бо ж сини й далі не приїжджають, хоча кожного разу знову і знову обіцяють…