Роки нашої інтернатури та ординатури, були одними з найважчих. Baжко було справлятися фінансово. Ще й постійні чергування, які відбирали в нас будь-яку романтику. Нам пощастило, що жили в моєї мами. Приходиш додому, а стіл накритий, їсти є що, не потрібно думати, купувати, готувати. Cтpaшно уявити, як би жили та справлялися, якби не моя мама та її допомога.
Дочка народилася, вже після цих важких років, насичених постійними проблемами та стресами. Тоді ми вже самостійно стояли на ногах і могли дозволити завести собі дитину. Згодом придбали квартиру, в якій зробили красивий і дорогий ремонт. Частенько запрошували в гості наших друзів. Життя по малу стало налагоджуватися, пливло спокійно.
У нашому відділі з’явилася нова лікарка, я помітила її через тиждень. Я з чоловіком сиділа в їдальні та обідала. Раптово до нас підходить молода дівчина та вітається з моїм чоловіком. Я була дещо шокована швидкою зміною поведінки коханого. За декілька хвилин до появлення цієї дівчини ми сиділи обговорювали складне становище його пацієнтки. Недавно чоловік робив їй операцію, що пройшла дуже складно, після якої на неї чекало довге відновлення. Він скаржився, що жінку доставили дуже пізно, ситуація дуже запущена, важко сказати, який буде результат.
Але як тільки підійшла нова працівниця, вираз обличчя чоловіка різко змінився. Їхня розмова була побудована на жартах, компліментах, легкому флірті. Я слухала чоловіка і старалася пригадати, коли він зі мною в останнє так говорив, не могла згадати, дуже давно. У загальному висновку, всі наші розмови побудовані на робочих моментах, усе, що стосується доньки та домашні справи. Давно між нами не відбувалося флірту, романтики. Фраза “Я тебе люблю” все рідше та рідше звучала.
Через декілька хвилин дівчина пішла та покинула наший стіл, а вираз обличчя чоловіка все ще зберігся. Звісно, я цю ситуацію не пропустила повз, дуже зачепила. Після її відходу чоловік встав із-за столу, пробурмотів собі щось під ніс і пішов до кабінету.
Одного разу я вичитувала санітарку за те, що погано помила підлогу, всюди були розводи та бруд, натомість має бути чистота й стерильність. На мої слова вона огризнулася:
– Якщо вам так нема чим зайнятися, то краще слідкуйте за своїм чоловіком!
Чому за чоловіком? Що вона мала на увазі? Тоді санітарка все розповіла, що всі колеги почали помічати, як чоловік почав часто навідуватися до новенької у відділення, проводити час разом, постійно знаходяться в компанії поруч, розмовляють. Це всі помітили, а мені ніхто й слова не сказав.
Ввечері, прийшовши додому, я відразу запитала про це в чоловіка, у відповідь почула, що ходить до неї тільки, аби проконсультуватися стосовно його пацієнтів. Дивно це все виходить. Щоб лікар-початківець консультував досвідченого фахівця?
Наступного тижня, я спускалася з п’ятого поверху і побачила, як мій чоловік веде ту саму новеньку молоду дівчину під руку. Як би це соромно не звучало, я вирішила нічого не казати, а тихенько прослідкувати за ним. Часто заглядала до телефону, навідувалася до нього у відділення, підслуховувала телефоні розмови. Фактів про зраду не було, але передумови назрівали.
Ось вже на носі новорічні свята. Я прибирала й знайшла у шафі коробочку, а в ній лежало дуже красиве кольє. Я в думках похвалила чоловіка, що вибрав таку красу, поклала на місце та з нетерпінням чекала на Новий Рік, аби отримати подарунок.
Ввечері ми поїхали в лікарню, аби відгуляти корпоратив. Було весело, багато шуму, танців. Вже було пізно, я була дещо п’яна, хотіла додому, але ніде не могла знайти чоловіка. Колега сказав, що він повинен бути у своєму відділені, тому направилася туди. Стояла під дверима кабінету чоловіка та слухала крики, сміх, верески. Усе те, що свідчило про ту близькість. Надійка навіть не старалася поводитися тихо, не соромилася і не боялася, що хтось може почути її. Усе-таки це ж робоче місце. Серце швидко билося, руки тремтіли, не хотіли піддаватися контролю, але якось таки я змогла відчинити двері. Перше, що впало в очі: на столі стояла та сама коробочка, а в ній те саме кольє, котре я бачила себе вдома в шафі. Я була впевнена, що це подарунок для мене, виявилося, що помилилася. Вискочила з того кабінету, як обшпарена, сіла в перше таксі, поїхала додому.
Я й досі не маю сил, аби сказати чоловікові, що знаю про його зраду. Адже відразу після цих слів потрібно буде діяти. А тут тільки один вихід – розлучення. Цього точно не хочу. Можливо, почекати деяких час і його пристрасть до Надійки пройде?
Натомість чоловік почав усе рідше з’являтися вдома. Постійно видумані семінари, відрядження, справи, усе аби уникати дому й мене. Ясна річ, що добрі люди мені доповідають про зраду мого чоловіка, але ще досі вдаю, що ні про що не знаю. Нехай час усе розставить на свої місця. А поки я хочу мати сім’ю та батька для доньки.
Голову не покидає одна думка: “Невже чоловік і справді вірить, що мені нічого не відомо?”
