Знаєте, всі дівчатка мріють про створення міцної і щасливої сім’ї в майбутньому. Про люблячого чоловіка, який буде хорошим батьком і багато чого іншого. І я, відповідно, не виключення. Також мріяла про ці всі речі і свято вірила, що вони стануть реальністю.
От тільки не все так складається, як ми плануємо. Хоча спочатку все саме так і виглядало.
З Петром ми одружилися ще в інституті. Обоє навчалися в одній групі і мали симпатію з першого погляду. Ця симпатія переросла в дружбу і кохання.
Коли я була вагітна – застала свого чоловіка у ліжку з іншою. У нашому ліжку в нашій спальні. Я й слова не могла вимовити. Розплакалася і побігла геть з дому. Добігла до батьків.
Мама з татом мене переконували, що не варто руйнувати наші стосунки і потрібно пробачити чоловіку. Як це так розлучатися і ростити дитину без батька. Я була дурна і не мала власної думки. Тому і послухала цієї поради.
Хоча, коли я до них прийшла – моє рішення про розлучення було твердим. Петро просив пробачення і каявся, що таке більше не повториться. Та й з ким не буває промахів в житті.
Ми помирилися. У нас народився синочок. Перші кілька місяців мені було огидно дивитися на Петра і ми жили у різних кімнатах. Та якось все улагодилося. Вже за рік ми дізналися про другу вагітність.
Коли я ходила вагітна – найбільший мій страх був очевидним. Кожного разу, як я поверталася додому – я хвилювалася чи не застану чоловіка в ліжку з іншою. В нашому ліжку.
І застала. Знову. Посоромився б водити до нашої квартири своїх коханок. Хоча, мабуть те, чого боїшся найбільше – обов’язково з тобою і трапляється. Та й зрадники не змінюються.
Не дарма, моя бабуся казала, що зрадив раз – зрадить ще не один раз. І я зрозуміла ці слова, хоч і пізно.
Після другого разу я вже не тікала з дому, не плакала. Просто стояла у дверях нашої спальні і мовчки дивилася з непорушним виразом обличчя. Лише сказала:
– Забирайтеся обоє з мого дому і моїх очей!
Петро не очікував, що я спіймаю його на гарячому знову. Але вороття не було. Він одягнувся, зібрав речі і пішов з своєю “подругою”.
Потім знову вибачався і клявся, що це вже точно останній раз. Батьки і мої, і Петрові просили подумати про наших дітей. От тільки я твердо для себе вирішила, що на цей раз – це кінець. Мені не хотілося нікого слухати. Хай краще мої діти не матимуть батька, ніж будуть все своє життя свідками постійних зрад.
Та й на ноги я їх якось сама поставлю. Основне бажання. А без Петра ми проживемо. Він собі хай котиться на всі чотири сторони, якщо не нагулявся.
