Чоловік кuнyв мене з трьома дітьми та почав жити з сусідкою, моєю найкращою подругою!

Ми з чоловіком прожили разом понад 12 років. За цей час придбали будинок, машину, народили трьох дітей, 10, 8 та 3 років. Ми навіть майже не сварилися, жили душа в душу. Та в один момент все моє життя було зрyйноване, і не ким-небудь, а кращою подругою!

З чоловіком ми довго дружили, а потім зрозуміли, що це щось більше. Відразу після закінчення навчання ми одружилися. Обоє працювали, почали відкладати на власне житло, а потім я завагітніла та пішла в декрет. На свят з’явилася наша перша донечка. Та не встигла я вийти з декрету, як знову завагітніла. На цей раз я народила сина.

У цей час чоловіка підвищили. Коли синові було два, ми віддали його до дитячого садочка, і я вийшла на роботу. Ми вирішили, що час придбати власне житло. Оскільки грошей ми багато не назбирали, вирішили не брати кредит, а підшукати доступний варіант. І нам такий трапився!

Одна вдова приблизно моїх років продавала половину будинку. Їй терміново були потрібні гроші, тож вона ще й суму знизила. На те, що залишилося, нам довелося трохи перебудувати дім. Раніше там також жили дві сім’ї, та вони були родичами (вдова зі своїм чоловіком та її батьки), тож могли ходити одне до одного через одні двері між частинами та мали спільний двір.

Спочатку ми вирішили, що й двір розділимо, та поки ми перебудовували свою частину та робили ремонт на свій смак, ми дуже подружилися з господаркою другої половини. Олена виявилася дуже приємною жінкою. Згодом вона стала моєю кращою подругою.

Так ми прожили пліч-о-пліч майже сім років. За цей час я народила ще одну дівчинку. Нещодавно молодшій доньці виповнилося 3 роки, і я знову вийшла на роботу.

Останнім часом я помітили, що Олена все частіше скаржилася на самотність. Вона говорила, що дуже хотіла б удруге вийти заміж, народити дитину, та й молода вона ще була, тому я дуже її розуміла. Та Олена говорила, що поруч із нею немає достойних чоловіків. Хтось періодично залицяється і на побачення вона ходить, та ніяк не зустріне того самого.

Я завжди жаліла подругу. Навіть влаштовувала їй побачення з друзями мого чоловіка або вільними родичами/знайомими моїх подруг і колег, та гарною «свахою» я так і не стала.

Рік тому ми разом святкували травневі свята. Я вирішила наготувати салатів, ми смажили шашлики. Я дуже втомилася за день, тому коли вкладала дітей спати, заснула з ними поруч. Я прокинулася близької третьої ранку та пішла до нашої з чоловіком спальні, але коханого там не було.

Я почала переживати, вирішила зайти до сусідки, адже коли я пішла вкладати дітей спати, вони залишилися вдвох. Так я вдвох їх і застала, тільки в її спальні! Я пішла додому, не знала, що робити. Чоловік же повернувся тільки вранці, він намагався вибачитися, виправдовувався, що вона давно вже його зваблювала, а який же чоловік таке витримає!

Я не пробачила чоловікові. Сказала, що я подаю на розлучення. Чоловік зібрав свої речі та пішов жити до сусідки, тепер уже моєї колишньої кращої подруги! Через декілька місяців вони одружилися. Тепер сусідка чекає на дитину.

За цей рік, що ми не разом, я продала нашу частину будинку, чоловік залишив її мені та дітям та переїхала жити з дітьми у двокімнатну квартиру. Діти часто бачаться з батьком, вони ще не дуже розуміють, чому ми розлучилися. Та старша донька мене повністю підтримує.

Я не зустрічаюся з чоловіками й думаю, що більше ніколи нікому не зможу довіряти, адже мене зрадили дві найближчі людини!