Ми з братом знімаємо квартиру в одному із спальних районів. Я працюю тренером у спортивному залі, а брат навчається на другому курсі на повара. Обоє ми високі та накачані, можливо саме тому сусідська бабуся на нас дивилася з якоюсь пересторогою.
Щоб не витрачати вранці зайвих півтори години на добирання з села ми вирішили орендувати квартиру. Та й по грошах майже на одне виходить для нас обох.
Минулого тижня у нас таке трапилося, що просто в голові не вкладається. До нас прийшов поліцейський і сказав, що є заява на нас. Повідомив, що мусить оглянути квартиру. З ним було одразу двоє понятих.
Ми не розуміли, що відбувається. А як виявилося, його на нас викликала сусідка Віра Степанівна. Охрестила нас маньяками та злочинцями. Наче ми насильно утримуємо якусь дівчину.
Насправді ж у нас цей тиждень жив кіт. Брата попросила його дівчина взяти кота на тиждень, доки вона поїде до батьків. А кіт був дещо диким. Він постійно мявкав та вив.
По-правді, якби не знати, що у нас живе кіт – то можна було подумати, що це кричить дівчина.
Мурчик, так звали кота, починав галасувати ввечері. Ми якраз поверталися додому і він дуже цьому радів. Я з роботи, брат з навчання.
А Віра Степанівна живе через стіну, то ж і чула Мурчика. А що ще могла б подумати пенсіонерка, яка цілими днями дивиться то мильні опери, то кримінальні хроніки, то просто телепередачі з життєвими історіями.
Найбільш смішно було, як Віра Степанівна стояла біля наших вхідних дверей з серйозним виразом обличчя, в окулярах і промовила:
– А я казала. Я ж казала. Вони тут бордель влаштували!
На що поліцейський засміявся і простягнув бабусі кота нашого показати. Мурчик кричав ще дужче, наче не свій. Та й стрес для нього видався, стільки незнайомих людей.
