«Скоро народиться дитина, й нам потрібно більше місця. А ви можете пожити й в бyдинку для лiтнiх людей,» – дав Бог невістку

Яка ж вона була привітна з самого початку. Постійно посміхалася, така ввічлива, все піднесе, допоможе, запитає, як справи. Воно й зрозуміло. Тоді я працював на непоганій посаді у поліції. Коли невістка з сином одружилися, то я саме йшов на пенсію. З роками стало важко виконувати обов’язки, та й потрібно давати місце молодим. Тому я й пішов за власним бажанням. Як виявилося трішки пізніше, дуже вчасно.

Мене давно турбувало серце. Але я нікому не говорив. Перший раз звернувся до лікаря, коли не стало дружини. Мені все розписали, але лікування я так й не пройшов. Та тут в мене стався напад. Доставили до лікарні. Інсульт. Лікарі дуже довго мене рятували.

Саме в цей момент підла натура моєї невістки й показала себе. Якби не син, то вона б напевно мене там й покинула. Я бачив, з якою неохотою вона приносила мені їжу та ліки. Коли мені нарешті дозволили повернутися додому, то я геть був нерадий. Вона дивилася на мене наче на якийсь тягар, який заважає їй жити. Я відчув, що у лікарні чужі медичні сестри краще про мене піклувалися, ніж невістка. Але як про таке скажеш синові. Так ми й почали жити у невизначеному стані. Чи то родичі, чи то вороги.

Місяць тому син з невісткою повідомили мені радісну новину. Вони чекали на дитину. Поки ще не знали, хто саме народиться, але для мене не було різниці. Я хотів побачити онука чи онучку з однаковою радістю. Та виявилося, що саме народження онука чи онучки може позбавити мене власного помешкання.

Коли син був на роботі, то несподівано до мене підійшла невістка та почала розмовляти. Такого не було вже давно з того часу, як я повернувся з лікарні, тому я одразу насторожився. Не даремно ж стільки років пропрацював у поліції. «Ви ж знаєте, що скоро у нас народиться дитина. Місця у нашій квартирі небагато, а ви до того ж після хвороби. Може б вам краще переїхати жити туди, де за вами зможуть постійно доглядати. А ми зробимо дитячу кімнату. Вам же все одно потрібно багато відпочивати, а дитина буде вередувати, плакати. То ж може ви підете у будинок для літніх людей, а квартиру залишите нам,» – її слова були наче мед. Все настільки гарно та виважено. Стільки турботи в тих словах. Але очі блищали ненавистю. Точно впевнений, що то була ненависть.

Але трошки подумавши я вирішив, що краще зроблю, як вона говорить. Для чого жити у квартирі, де тобі у спину будуть кидати злі погляди та чекати, коли тебе не стане. Може, здалеку вона змінить своє ставлення до мене.

«Скоро народиться дитина, й нам потрібно більше місця. А ви можете пожити й в будинку для літніх людей,» – дав Бог невістку.