Моя донька вийшла заміж через два роки після того, як не стало моєї дружини. Весілля ми планували ще тоді, як дружина була жива та здорова. Але одного ранку вона просто не прокинулася.
Лікарі констатували смерть, а в заключенні написали причину таку, яку всім пишуть. Особливо ніхто зараз не переймається і мені було не до того. Я був подавлений горем. Таки молода і здорова жінка. У нас було так багато планів на життя.
Весілля доньки розуміється скасувалося. Ми були у жалобі. А потім все ніяк руки до того не доходили. Та вже за два роки діти таки офіційно оформили свої стосунки.
Молоді знімали квартиру. Хотіли жити окремо. А я й не був проти – таки молода сім’я, у них своя атмосфера.
Я лише чекав на звістку про появу онуків. Я знав, що дитячий сміх трохи розвіє мій сум.
До мене діти приходили кожних вихідних. Донька часто заходила після роботи. А я навчився сам готувати і часто робив їй передачки, щоб вони не сиділи голодні і не витрачали час на каструлі і кухню.
Одного дня до мене у вхідний дзвінок подзвонила сваха, мама мого зятя. Вона прийшла з апельсинами і дуже мило зі мною розмовляла про все на світі. Та й жінкою вона була наче доброю. Сама ростила сина, бо життя у неї не склалося ні з першим чоловіком, ні з другим.
І ось вона сказала таке, що мені просто в голові не вкладається. Саме це і була причина її візиту. Я не розумію, як їй таке на думку спало, а її язик повернувся це вимовити.
Слова свахи були такими:
– Миколо, минуло вже два роки як Анни не стало. Тобі потрібно жити далі. Я тут подумала і маю для тебе чудову пропозицію. Та ні, навіть дві.
Я запитав які саме і почув далі.
– Дивись, ти живеш сам у трикімнатній квартирі в центрі міста. Діти орендують житло і витрачають майже дві зарплати. А їм потрібно про дітей думати і мати на них кошти. Розміняй свою квартиру. Тобі і однокімнатної вистачить.
Я розізлився. Сказав, що їй потрібно йти додому і провів сваху до виходу. Як це я маю продавати свою квартиру? Як? Тут все мені нагадує про мою Анну. Всі дрібнички зроблені її руками. Я не можу так поступити.
А діти, якщо їм дорого орендувати – можуть жити тут зі мною. Місця достатньо і для них, і для мене, і для онуків. Я ж не забороняю їм. Та й мені веселіше буде. І допомога від мене завжди буде з онуками.
