Свекруха навіть не звернула уваги на мене з доньками, коли ми прийшли до неї на день народження

Мій чоловік був у відряджені, коли свекруха запросила нас на день народження. Нічого не залишалось, окрім як зібрати доньок і поїхати туди самій. У селі у них я бувала рідко, тому могла легко заблукати. Щоб цього не сталось, я попросила у свекрухи, щоб хтось нас зустрів з автобуса десь о 15 дня.

Коли ми приїхали, то нас ніхто не чекав. Мене це насторожило, тим паче у селі йшов великий дощ, а я з двома маленькими доньками й великою коробкою, у якій подарунок. Самі розумієте, що я була у дуже невигідному становищі. Я почекала пів години. А коли зрозуміла, що про нас просто забули, почала дзвонити свекрусі та свекрові, але ніхто не підіймав слухавку.

Після цього я вирішила зателефонувати чоловікові, але він був поза зоною. Що робити далі, я просто не знала. Діти втомилися з дороги, хотіли швидше до бабусі та на день народження, а я з величезною коробкою й одним зонтиком, а попереду справжня злива і величезні калюжі. Й перечекати не варіант, тому що по дощу було видно, що йтиме він ще довго.

Минуло ще пів години, і я вирішила викликати таксі, бо діти вже просто почали мерзнути. Їхало воно з міста до села, тому за доїзд я заплатила чималу суму грошей. Ще й один поворот випадково пропустила, довелось повертатися.

Коли я сіла у таксі, то почала думати про те, що може б краще їхати додому, але таки вирішила, що хочу подивитися в очі свекрухи, яка обіцяла нас зустріти.

– Ох, а я вже зачекалась! – промовила свекруха, коли ми увійшли. — Як дібралися?

– Довелось таксі викликати. Нас же ніхто не зустрів! — злісно відповіла я.

– Ой, боже, на таксі?! – перепитала вона, і я помітила єхидний погляд спрямований на двір. Звісно, я вже бачила кілька машин, які там стоять, і хоч одна з них могла б нас забрати.

– Я вам телефонувала. Ви чому не брали слухавку?

– Ой, та що ти таке говориш! У мене телефон десь закиданий, я б і не почула!

– Я ж вас просила зустріти нас.

– Ну, ти ж знаєш, що я немолода, забула. Мабуть, з голови вилетіло!

Після цього вона прийняла наш подарунок і швиденько побігла до дітей своєї доньки. Моїх вона навіть не обійняла, хоча вони самі до неї тягнулися, але вона сказала їм спочатку роздягнутися, мов надто мокрі.

Наступні дві години ми з доньками сиділи, як чужі, на нас ніхто не звертав уваги, а коли я попитала, чи ніхто не їде до міста, то мені навіть ніхто не відповів. Довелось знову викликати таксі. Я покликала свекруху провести нас з доньками, але та лише махнула рукою. Було зрозуміло, що ми на цьому святкуванні нікому непотрібні.

Наступного дня мені зателефонувала свекруха, але я не хотіла з нею розмовляти.