Свекруха не давала нам з чоловіком спокійно жити, у її домі я відчувала себе paбuнeю, але чаша терпіння розлилася тоді, коли ця жінка ледь не п0губила мого малолітнього сина

З чоловіком ми у шлюбі вже п’ять років, зараз у нас все добре, ми знімаємо квартиру, відкладаємо гроші на власне житло та виховуємо сина, який наступного року піде в перший клас. Але так було не завжди, коли оглядаюся назад, то сама себе не розумію – як я могла стільки терпіти приниження дорослої жінки?

З Вадимом ми познайомилися в інституті, на останньому курсі навчання я завагітніла, коханий зрадів та запропонував одружитися, а я радо погодилася. Оскільки у мене батьків не було, бо я сирота, то, звичайно, сподівалася, що свекруха стане мені як мама, я мріяла говорити з матір’ю мого чоловіка, як із подругою, але тоді ми ще були незнайомі.

Вадим повіз мене до своєї мами, вони жила сама у двокімнатній квартирі, сина виховала без чоловіка, бо той рано помер. Галина Василівна спочатку прийняла мене добре, дружелюбно, ми нібито знайшли з нею спільну мову. Мій наречений сказав своїй мамі, що ми хочемо жити окремо – будемо знімати кімнату в гуртожитку перший період, а до народження дитини він назбирає грошей, і ми винайматимемо кращий варіант. Галина Василівна відразу сказала:

“Діти, та навіщо вам ті гуртожитки? Ви зі мною живіть, бо мені самій сумно і переплачувати не будете, тільки за комуналку, та й тобі, доню, зі мною сумно точно не буде, готувати тобі не обов’язково, бо я це діло люблю”.

Ідея нам сподобалася, маму свого коханого я сприйняла за адекватну та мудру жінку, то ми прийняли її запрошення, і вже скоро ми стали жити втрьох.

Перший тиждень свекруха поводилася нормально – приносила продукти додому, готувала, мене не чіпала зайвий раз, ми разом планували вечірку, яка мала відбутися після реєстрації шлюбу. Весілля також пройшло весело, зібралися тільки найближчі родичі, а з мого боку подруги. Після святкування свекруху ніби підмінили – погляд став злим, вона стала придиратися навіть до того, як я стою, куди йду і скільки грошей витрачаю. В магазин я мала ходити тільки строго за списком тих продуктів, які вона написала. Мій Вадим весь день був на роботі, заступитися за мене було нікому, тому Галина Василівна все більше ставала надокучати. Я часто просила чоловіка винаймати окреме житло, але він жалів маму, яка постійно вдавала, ніби її серце цього не витримає, буцімто сама вона вже жити не зможе.

Коли я народила сина Сашка, свекруха ніби стала більш розуміючою, могла залишитися з ним вдома, поки я ходила по справах, почала нормально готувати, бо коли я сюди переїхала, вона на кухню майже не заходила – завжди готувала я.

Коли Сашкові виповнився рік, то ми з чоловіком наскладали необхідну суму, щоб самостійно винаймати пристойну квартиру, але Галина Василівна нас пускати не хотіла. Якось Вадим її заспокоїв, і я з великим щастям почала збирати речі.

Новий дім був для мене мрією, тепер я тут сама собі господиня, можу ставити речі там, де хочу я, а не вона! Рівно дві доби я насолоджувалася волею, як у двері нашої квартири постукала свекруха, ми тоді якраз вечеряли, а на порозі в сльозах стояла свекруха:

“Вадимчику, синку, я вже сама жити не зможу, мені у тій квартирі без вас сумно і витрати досить великі, а пенсія у мене мала”.

Звичайно, Вадим пожалів маму, і вона зі своїми речами поселилася у нашій вітальні. Я всю ніч проплакала, але потім вирішила взяти користь з цієї ситуації, бо хотіла повернутися на роботу, тому Галина Василівна могла б сидіти з Сашком. Свекруха погодилася доглядати за сином, і я зі спокійною душею ходила на роботу.

Якось я повернулася додому раніше, ніж зазвичай, а Галини Василівни ніде не було. Мій син, який тільки нещодавно навчився ходити, сам у квартирі! Сашко встиг добратися до кухні, а там багато ножів, вони могли його поранити. Син був голодним та брудним, він декілька годин залишався сам. Свекруха прийшла через годину, до того я встигла покликати Вадима, пояснила йому ситуацію та поставила перед фактом – жити в під одним дахом ми з нею не будемо! Галина Василівна сказала, що познайомилася з новою сусідкою і та запросила її в гості, вони трохи випили і час пройшов непомітно. Тоді я за всі роки муки життя з нею все висказала і попросила покинути наш дім.

Після того свекруха ще місяць з нами не говорила, а потім ми помирилися, але і тепер я б їй більше не довірила свого сина, ми бачимося лише на свята, і мене це цілком влаштовує, бо коли вона переїхала, ми стали повноцінно жити.

Оцініть статтю
ZigZag
Свекруха не давала нам з чоловіком спокійно жити, у її домі я відчувала себе paбuнeю, але чаша терпіння розлилася тоді, коли ця жінка ледь не п0губила мого малолітнього сина