Знаєте, інколи ми надто обережно до себе ставимося і обмежуємо себе в усьому. Так було і в мене. Я з дитинства була дуже хворобливою і мала нихький імунітет. До дорослого віку нічого й не змінилося.
Саме тому, коли я завагітніла – тримала все під контролем. Пильнувала себе і я, і мій чоловік і наші батьки. Ми все хвилювалися, щоб я не підчепила якоїсь застуди і виносила і народила здорову дитину.
Так, справді за весь період моєї вагітності я й не хворіла. Але тим не менше сина народила на сьомому місяці вагітності. Попри те, що пильнувала себе. Просто синочок вирішив, що пора побачити світ.
Тому перші два місяці нашого батьківства були схожі на суцільні муки, а не на щастя. Ми все хвилювалися і плакали. І кожного дня багато молилися, щоб наша крихітка була живою і здоровою.
Синочок народився з маленькою вагою, близько півтори кілограма. То ж після пологів його забрали одразу ж на реанімобілі в область.
Я плакала щодня, адже мене залишили в пологовому. А чоловік цілими днями мотався на автомобілі то до мене, то до сина. А вже за кілька днів після виписки ми разом щодня їздили дивитися на нашого малюка.
Та й грудне вигодовування дуже хотіли зберегти, хоч це було майже не реально.
Коли я вперше побачила свого Андрійка- маленького, крихітного та ще й боксі з підтримкою дихання, то моє серце розривалося. Не так я уявляла нашу зустріч і перші місяці. Ох не так.
Ми доклали багато зусиль, щодня були біля сина і нам вдалося його залишити живим і здоровим. Хоча, після прочитаного в інтернеті я розуміла, що багато діток не виживають, якщо народженні на такому ранньому терміні.
Зараз ми вже вдома. Так, Андрійко набагато менший, ніж дітки його віку, але ми стараємося. Найкраще те, що він вдома і ми зберегли наше грудне вигодовування. Адже для малюка нема нічого кращого, ніж мамине молочко і це науково доведений факт.
Тому вірте, що ви все здолаєте, якщо опинилися у такій же ситуації.
