Свекруха не могла не вставити свої п’ять копійок: «Ти ж й так живеш у моїй квартирі безплатно, а так зможеш віддячити»

Ніколи б не подумала, що моя свекруха настільки дріб’язкова людина. Як можна було таке сказати.
Нещодавно я отримала у спадок від дідуся двокімнатну квартиру. Він там жив сам, ремонт останній раз робився ще при Союзі. Щоб там мешкати потрібно було спочатку вкласти чималі кошти. Але хоч би що там було, все ж таки нерухомість.

Ми з чоловіком мешкаємо у його мами вже шостий рік. За цей час відкладали гроші на покупку власної оселі. А тут квартира впала нам прямо в руки. Одразу почали думати, що з нею робити. Продати й отримані гроші докласти на покупку нової, з ремонтом. Чи вкласти ті гроші, які в нас вже є, у ремонт, й ще кілька місяців пожити у його мами. Ми довго не могли вирішити. Постійно сперечалися. Але тут на горизонті з’явилася свекруха. Вона не могла не вставити свої п’ять копійок: «Для чого вам робити там ремонт чи купувати нову квартиру. Хіба вам зі мною погано. Завжди все приготовлено, прибрано. Місця нам вистачає. Та і я не лізу у ваше життя. А ти, Світлано. Ти ж й так живеш у моїй квартирі безплатно, а так зможеш віддячити. Продайте ту халупу й на отримані гроші зробіть у моїй квартирі гарний ремонт. Вона ж все одно колись дістанеться вам. Я її з собою у м0гилу не заберу».

Все, що вона сказала, звучить гарно й цілком розумно. Якби не одне велетенське «Але». Це сказала моя свекруха. А, отже, в цьому не було слова правди. Життя з нею – це справжнє пекло. Про приготувати та прибрати – частково правда, але що ми після цього від неї вислуховуємо. «Які ж ви ледачі, хіба не можна допомогти, я вже не в тому віці…» І тому подібні звороти. Я намагалася допомагати, але від цього було ще гірше. Те не так, того я не вмію, це не потрібно робити. А що вже говорити про наше життя. Ми ж не маємо ніякої хвилини для двох. Вона постійно слідкує за нами. Ми навіть не можемо завести дітей через це.
А тут вона ще й ткнула мене носом у те, що я мешкаю в неї безплатно. Знову брехня. Я з чоловіком сплачую комунальні. А в наш час це не малого коштує. Й саме її син винен в тому, що ми мешкаємо в неї. Я давно пропонувала переїхати на найману квартиру.

Добре, що після її слів я твердо вирішила залишити квартиру дідуся й переїхати туди. Більше не хочу вислуховувати її дорікання.