З самого дитинства я була досить пухкенькою дитиною. Ще б пак, адже жила з двома бабусями, які мене постійно годували. Навіть коли я не хотіла їсти, вони хвилювалися, що я голодна.
Оце життя тоді було. Щодня нові страви, смачні пиріжки і велика увага. Моє дитинство було чудовим. Я жила, наче кіт у маслі. Це якщо не враховувати глузувань сусідських дітей з моєї зайвої ваги.
Все б нічого, але навіть у зрілому віці я не змогла позбавитися зайвої ваги. І на дієтах сиділа, і спортом активно займалася – абсолютно ніякого результату.
Хоча мій чоловік любив усі мої пишні форми. Та й мені вони подобалися, бо я з ними все життя. От тільки від зайвої ваги і хвороби. Так у мене розвинувся і цукровий діабет і проблеми із щитовидною залозою.
Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, але лікарі розводили руками. Адже в мене і хвороби, і зайва вага. Пригадую, як я себе виснажувала, а потім зривалася і набирала ще кілька кілограмів. Так, після останнього такого разу моя вага залишилася 96 кілограм.
Я навіть впала в депресію, і до того ж мене почали турбувати болі в животі. От тільки йти знову до лікарів я вже не хотіла – нічого втішного вони мені не скажуть. То ж терпіла.
Вчора вранці я прокинулася із нестерпним болем. Таким сильним, що чоловік і не запитавшись викликав швидку допомогу. У лікарні мене почали оглядати, ставити діагноз та думати як мені зарадити.
Аж раптом я почула слова лікаря: – “Пологовий бокс, терміново!”.
Я ж подумала, що це для когось іншого, а не для мене і просто втратила свідомість.
Коли я повернулася до тями – поруч сидів мій чоловік і тримав на руках немовля. Я не розуміла, що відбувається. Аж доки лікар мене не запитав, як почувається молода мама.
Оце чудеса. Ми навіть не знали, що вагітні.
