Свекруха, нічого нам не сказавши, здала дачу, яка була нашою приватною власністю

Було дуже спекотне літо. У таку пору висидіти у квартирі нереально, тому ми вирішили з’їздити на дачу. Там прохолодно та й річка недалеко, тому й покупатися не буде зайвим. Правда вона у нас невелика, без косметичних ремонтів, але добре, що і таке є. Знаходиться в невеличкому містечку, там є мережа та сад.

Придбали дачу, коли народилася наша перша дитина. Як на мене, це дуже класна ідея виїжджати сім’єю на вихідні за місто, відпочивати, та й дитина свіжим повітрям дихати буде, і до лісу недалеко.

На той час моя мама виходила на пенсію, тому без проблем могла бути на дачі з дітьми. У нас двоє діток, дівчинці сім рочків, а хлопчику — чотири. Як вже я казала дача невеличка: дві кімнати, кухня, ванна та веранда. Для нашої сім’ї в самий раз. Можливо, в майбутньому добудуємо ще кімнату або розширимо територію, але поки немає на це коштів. Окрім дачі, є ще квартира, яка належить моєму чоловікові. Він успадкував її від батька. Свекруха вийшла заміж вдруге, народила сина. Правда, згодом розлучилася і виховує його сама. Йому 19 років, навчається на платній формі навчання, на економіста. Свекруха останній гроші віддає йому на навчання. Постійно жаліється, що Діма просить грошей, точніше вимагає, а де їх взяти. На мою думку, вона в цьому винна. У дитинстві балувала, от тепер має. То йому айфон купи, то у Францію звози. Недавно захотів подарунок на день народження — машину. От уявіть собі, що може вирости з дитини, яка постійно отримує все, що хоче, за першим порухом пальців?

Зараз ми не про це. Я просто коротко розповіла про взаємостосунки в нашій сім’ї.

Так трапилося, що останні півтора місяця, наша сім’я хворіла, тому на дачу не їздили. А коли одужали, запросили друзів до нас на дачу шашлик поїсти. У суботу ввечері зібралися та й поїхали усі разом.

Коли ми під’їхали, мою увагу відразу привернули речі, які були розміщені по всьому дворі. Ще й з’явилася лавочка, якої раніше не було. Потім я побачила людей не знайомих. Я запитала хто вони, вони ж відповіли, що проживають тут. Згодом все стало зрозуміло, свекруха вирішила заробити грошей на нові забаганки свого сина. Вона здала людям нашу дачу, навіть не запитавши у нас (та де там вона нам навіть про це словом не обмовилась). Здала на чотири місяці з передоплатою. Їй просто було відомо, де ми зберігали ключі від будинку.

– Вам та дача не потрібна, а я за місяць 15 тисяч гривень заробила. Мені гроші потрібні.

Сказати, що я була зла, це нічого не сказати. Мені ніяк в голову це не вкладалося. Як так? Вона вирішила завдяки нашій дачі заробити гроші. Мій чоловік попросив її повернути людям кошти та попросити з’їхати їх.

У відповідь ми почули: “Грошей нема, я вже давно їх витратила. Бажаєте, то віддавайте, а я навіть не подумаю”.

Ми почали пояснювати ситуацію орендаторам, показувати документи про власність цього будинку, повертати їм усю суму. Наші вихідні провалилися. Свекруха навіть пробачення не попросила, ще й образилася.

– Діма хоче айфона, я повинна його купити, — це все, що ми почули, так зване виправдання.