Свекруха поїхала до подруги пожити на пів року, а повернулася додому з немовлятком на руках

Я зі своїм чоловіком, Ярославом, познайомилася в університеті. Ми одразу сподобалися один одному. І ця спершу симпатія, згодом переросла у величезне та міцне щире кохання.

Жили ми на одному поверсі гуртожитку, тому бачилися дуже часто. Потім кожної неділі мама Ярослава передавала величезну сумку з їжею, і він завжди ділився зі мною. А готувала вона неймовірно смачно. Просто пальчики оближеш.

Як тільки ми закінчили навчання, то вирішили одружитися. І саме перед весіллям я познайомилася зі Стеллою Остапівною. Моя майбутня свекруха виявилась прекрасною людиною, хоча я боялася, що буде навпаки. Як в тих всіх історіях, де свекруха людина так собі та починає ненавидіти обраницю свого сина. Але Стелла Степанівна не така. Ми з нею одразу подружилися.

Вона народила Ярослава рано, всього в 19 років. Заміж вона вийшла через велике кохання, проте батько Ярослава загинув, коли тому було всього три рочки. Вона багато працювала та старалася, щоб виростити Ярослава гідною людиною. І їй це вдалося. Крім того виглядала вона набагато молодше, чим пишеться в паспорті. Все тому, що вона ще й встигала доглядати за собою та за фігурою.

Після нашого весілля вона одразу сказала, що жити разом з нею ми не будемо, тому запропонувала нам орендувати квартиру, навіть допомагала з оплатою перший час.

Приїздила Стелла Остапівна до нас рідко. І кожного разу, коли приїжджала – хвалила мене та привозила своїх смачних пиріжків та чізкейків. А так в свекрухи було багато подруг, з якими вона часто ходило то в музей, то на виставки, то в якісь інші заклади. Особливо їй подобались невеликі затишні кав’ярні.

Потім я завагітніла та народила Роксану. В той момент Стелла Остапівна дуже допомогла мені. Розповіла, що та як краще робити в догляді та вихованні маленької дитини. Згодом, коли Роксана підросла, почала забирати її до себе на вихідні, могла забрати з садочку, коли в нас це не виходило через роботу.

А потім раптово зателефонувала та сказала, що поїде пожити до подруги. На довго. Десь на пів року. Це нас неймовірно здивувало, але вирішили, що зайвих запитань задавати не будемо.

І через цих пів року вона повернулася. Ми прийшли до неї в гості, так як вона запросила нас.

Ми зайшли до квартири та мало дар говорити не втратили. На дивані у вітальні сидів якийсь чоловік з немовлятком на руках. А свекруха ніяково підійшла та сказала:

– Ярослав, Яна, познайомтеся будь ласка – це Антон Антонович, а на руках в нього наша з ним донька – Софійка. Вибачте, що не розповіла про вагітність та про те, що в мене є чоловік. Я переживала, що в мене, в мої то роки, не вийде народити дитину. Але зараз я неймовірно щаслива.

Я дуже рада за Стеллу Остапівну. Вона прекрасна жінка, яка дійсно заслуговує щастя.

Зараз я допомагаю свекрусі з дитиною, як вона допомагала колись мені. А Роксані дуже подобається гратися зі своєю тіткою, хоча її дитячий розум ще не може зрозуміти, чому така маленька лялечка доводиться їй тіткою.