Ми з чоловіком одружилися чотири роки тому і у нас народилося двійко дітей рік за роком. Два синочки.
Незадовго до нашого одруження мої батьки зробили нам дуже цінний подарунок. Вони все життя збирали копійку до копійки і придбали мені однокімнатну квартиру у місті, та ще й у новобудові.
Ми з чоловіком одразу почали жити окремо після одруження. Для нас це було найчудовішим подарунком. Адже так добре жити окремо від батьків і не соромитися, що хтось може вас випадково застукати за поцілунками чи чимось іншим.
Мої батьки жили у селі і ми кожних вихідних до них їздили. Та й це зовсім близько – хвилин десять на автомобілі їхати. Коли поверталися, то мама нам пакувала купу всього до багажника. І картоплю, і цибулю, і закрутки, та й навіть тушки курей. Вони в мене тримали і господарку і городину садили.
Свекор з свекрухою жили в місті. За кілька кварталів від нас. У них була простора трикімнатна квартира у старому австрійському будинку. То ж до них ми також часто ходили вгості. От тільки вони були такі, що жили в своє задоволення і зовсім нам не допомагали. А як приходили до нас вгості то навіть цукерок не приносили. Ну є така категорія людей – скупі.
Коли я була вагітна молодшим синочком – помер батько чоловіка. Свекруха залишилася сама. Ми намагалися її всіляко підтримувати та не залишати одну.
За рік у нас додалися витрати. Свекруха постійно бідкалася, що їй не вистачає грошей ні на продукти, ні на комуналку. То ж ми оплачували її комунальні платежі.
Дітки і іграшки, інші речі для малюків займали у нас практично всю площу. Не сильно розвернешся в однокімнатній квартирі з двома дітьми, дитячими возиками, ліжечками і годувальними столиками. Нам було дуже тісно.
Якось ми з чоловіком почали обговорювати цю проблему і само собою дійшли до висновку, що нам потрібно міняти житло. Тут чоловік запропонував, що поговорить з своєю мамою. У неї велика квартира, а вона живе одна. Та й ми оплачуємо її витрати, бо вона не може сама.
Коли чоловік запропонував своїй мамі переїхати у нашу однокімнатну квартиру, а ми б пожили у неї – свекруха стала в штики. Таку істерику закотила, що ви собі не уявляєте. А хто їй в усьому винен? – Звичайно ж невістка. Хоча ця ідея прийшла в голову не мені, а її сину.
Свекруха почала бачити в мені ворога. Відмовила нам. А що нам робити – не знаємо. Можливо варто перестати їй допомагати коштами і вона сама до нас прибіжить.
