Свекруха з чоловіком змушують мене йти на роботу, а я сиджу в декреті з малолітньою дитиною!

Вже півтора року пройшло з того моменту, як я стала мамою, син Костя  дуже неспокійна дитина, він навіть тепер часто плаче і настільки звик до мене, що залишити його з кимось дуже важко. З чоловіком ми одружені вже три роки, син був бажаним, ми готувалися до його народження. До того я працювала менеджером в меблевому магазині, заробляла достатньо, враховуючи те, що Стас також працював. Нам цілком вистачало грошей для себе і ми ще відкладати почали, коли запланували дитину. На сьомому місяці я вийшла в декрет, чоловік був до цього готовий і пообіцяв, що буде забезпечувати нашу сім’ю до того часу, поки я не вийду на роботу знову.

Перші пів року після народження Кості у нашій сім’ї всього вистачало, допомагали мої батьки та мама чоловіка при можливості, а потім сталося зовсім неочікуване для мене… Ось вже останні три місяці я майже щодня чую від свекрухи одне і те саме:

“Скільки вже можна сидіти в чоловіка на шиї? Костя достатньо дорослий, йому пора звикати до інших людей, віддай його в садочок чи запросіть няньку, а ти на роботу б вже пішла!”.

Спочатку мені було боляче таке чути від мами чоловіка, я жалілася йому, а він заспокоював мене, але згодом перейшов на її сторону і я залишилася сама зі своїми думками та відчуттям провини за те, що живу за рахунок Стаса…

Чоловік працював механіком, заробітна плата була нестабільною, іноді нам доводилося позичати кошти на елементарні речі, їжу зокрема. А останнім часом справи взагалі йшли погано. Стас зі мною майже не розмовляє, з сином грається рідко, а мене починає гризти почуття провини. Я казала, чоловікові, що не можу віддати сина в садочок, бо він ще занадто маленький, треба почекати хоча б рік.

Тепер справи пішли ще гірше, бо свекруха наговорює не тільки Стаса, але й наших сусідів та своїх подруг, я сама чула її останню розмову з моєю сусідкою:

“От моя невістка взагалі совість втратила  не хоче йти на роботу, дитиною прикривається! Вже настільки розбалувала малого, що той з рук не злазить і ні до кого йти не хоче. А на мого Стасика все звалила  тепер він змушений багато працювати, аби забезпечити її”.

Я декілька днів проплакала після почутого, але як їм довести, що син маленький ще! Я дуже хочу сама себе забезпечувати й дитина не тільки моя, а ще і її синочка. Чому я повинна відчувати провину через те, що мій чоловік не здатний взяти на себе відповідальність за всю сім’ю? Наразі наші стосунки кращими не стали, я вже чекаю того дня, коли віддам сина в дитячий садок і повернуся на роботу, і нехай тільки спробує чоловік натякнути на другу дитину… От тоді я йому згадаю всі моменти, через які я плакала.

Тепер не хочу, щоб Костя бачив мамині сльози, бо він ні в чому не винен, то його батькові з бабусею пора б вже подорослішати! Поки що я ходжу в осінніх чоботах, гроші на зимові в Стаса не питаю, бо ще мамі пожаліється, а далі побачимо, як доля складеться. Я вірю в те, що все повертається бумерангом, цей закон створив Всесвіт, тому наразі бережу нерви й здоров’я.

Оцініть статтю
ZigZag
Свекруха з чоловіком змушують мене йти на роботу, а я сиджу в декреті з малолітньою дитиною!