Свекруха заявила в органи 0піки, щоб у невістки забpaли дітей

Наталка приїхала здалеку, аж з самого Сибіру. Переїхала жити до України. Пішла вона працювати на ферму дояркою. Їй відразу ж дали будиночок, що знаходився неподалік від ферми. Вона була молода, зовнішністю не дуже приваблива.

Але приїхала вона не сама, а з двома дітлахами. Дітки були шкільного віку: старшій дочці було сім років, а молодшому Сергійкові вже виповнилося шість.

Наталка дуже любила до чарки заглядати. Але на роботі до неї претензій не було ніяких. Хоча й приходила вона після добрячого гуляння напередодні, однак роботу свою виконувала, як слід. Інколи і твереза жінка  не може так  зробити, як вона напідпитку.

Ось і трапився Наталці  чоловік, який теж на фермі працював. Звали його Дмитром, а прізвисько було – Сірий. Він теж любив до чарчини заглядати. Почав Дмитро жити с Наталкою цивільним шлюбом.

Незабаром дітки  у них народились. Спочатку Зінка, а ще через три роки і Петро. У колгоспі  Наталка отримувала гарну заробітну плату, тому і залишилася там працювати. Дітки частенько ходили допомагати  своїй матері на ферму. Один корів прив’язує, друга доїть, так Наталка і зрозуміла, що можна пиячити більше, все рівно робота буде зроблена.

Якось прийшла до них свекруха, Дмитрова мати. Вона давно невістку незлюбила, бо син через неї теж більше пиячити почав. Роздивилася навкруги обійстя: надворі прання сохне, прибрано скрізь. Тільки її невістка спить.

Свекруха написала заяву в органи опіки, що Наталка не належним чином за дітьми доглядає. Діти довірені самі собі, а вона спить після пияцтва. Забрали у Наталки діточок і позбавили її батьківських прав. Все так, як і хотіла свекруха.

Що тільки Наталка не робила! Навіть пиячити тимчасово покинула, але нічого не добилась. Діток їй так  і не повернули. А Сірий напідпитку поліз у бійку біля кафе, штовхнув одного чоловіка. Той упав, ударився головою і більше не піднявся. Засудили Дмитра на 9 років суворого режиму.

Наталка сама залишилася без дітей, без чоловіка. Знову почала у чарку заглядати. А коли Дмитро у в’язниці захворів на туберкульоз і помер, взагалі з запою не виходила.

Одного разу з дитячого притулку утекла Зінка. Вона прибігла до своєї тітки, сестри Дмитра. «Тітонько, захистіть нас! Заберіть нас звідти. Там так погано нам!» – плакала дівчинка. У Каті було добре серце, вона завжди ставилася до Наталчиних діток з любов’ю. У самої було двоє діток. Вмовила вона свого чоловіка забрати лише Зіну і Петра. Шістьох би не потягли вони.

А старші дітки так і залишилися у дитячому притулку. А коли виросли, частенько провідували свою матір. Якою б вона не була – а все ж таки їхня мама.