Свекруха зовсім не цікавиться онуком. Навіть коли мені була терміново потрібна її допомога, вона відмахувалася: «Для себе народжували дитину!» і далі бігла у своїх справах! Онук їй зовсім не потрібен!

Три роки тому я вийшла заміж. До того ми два роки зустрічалися з Андрієм. Я приїхала з іншого кінця країни на навчання, потім влаштувалася на роботу. Свого житла не було ні в мене, ні в чоловіка, тому ми стали жити зі свекрухою. Вона була досить зайнятою жінкою, тож у наші справи не лізла. Я думала, що це добре, поки не народила синочка. Виявляється онук їй не потрібен!

Я родом з невеликого містечка на півдні країни. Мені моя маленька батьківщина подобалася, та я завжди мріяла про більше. Тому вирішила вступати в столичний виш. Я знала, що мої батьки не зможуть потягнути контракт, тому гарно навчалася та змогла вступити на бюджет. Коли моя сестра закінчила школу, то мама розлучилася з батьком. Я була вже повнолітньою, тому на допомогу батька могла не розраховувати. Мені довелося знаходити підробіток, та я не скаржуся, саме так я знайшла гарну роботу. А потім і майбутнього чоловіка зустріла…

З Андрієм ми познайомилися банально – у кафе. Точніше, це просто дешева їдальня поруч з роботою. Офіс мого майбутнього чоловіка знаходився поруч, тож він також часто туди заходив на обід. Як він потім сам зізнався, він давно мене «придивився», але наважився познайомитися лише через декілька місяців. Гарний, розумний та добрий чоловік мені відразу сподобався. Невдовзі ми почали зустрічатися, а потім вирішили одружитися.

Мого Андрійка мама виховувала сама. Хоча назвати це вихованням навряд чи можна. Ірина Антонівна – справжня егоїстка. Усе життя вона прожила тільки для себе. Вона ніколи не займалася з Андрієм, дуже рідко грала з ним, «переклавши» обов’язок виховання спочатку на дитячий садочок, а потім на школу та групу подовженого дня. Коли Андрій був у другому класі Ірина Антонівна розлучилася з чоловіком. Після цього вона стала ще менше уваги приділяти сину, а батько швидко створив нову сім’ю, тож про сина від першого шлюбу не піклувався.

Коли Андрій підріс, то Ірина Антонівна почала приводити додому чоловік, усе особисте життя думала налагодити. Та з чоловіками в неї не складалося. Згодом вона записалася на фітнес, різноманітні курси, майстер-класи. Проте й на побачення бігати продовжила. Коли ми познайомилися, вона вела саме такий спосіб життя.

Слід зауважити, що моя мама дізналася, що батько їй зраджує, ще коли я ходила до школи. Проте вона змогла зберегти сім’ю заради нас – мене та моєї сестри. Вона все ж таки розлучилася з батьком, та тільки після того, як моя молодша сестра закінчила школу! Тому егоїзму свекрухи я не розуміла.

Після одруження чоловік вирішив, що ми будемо жити з його мамою – у них була велика трикімнатна квартира, яку їм залишив батько після розлучення, тож половина належала саме чоловікові. Він сказав, що його мама ні в якому разі не буде нам заважати, і мав рацію. Свекруха зовсім не лізла в наші стосунки, та й взагалі не цікавилася нами, та й справами свого сина зокрема.

Коли через два роки після весілля я дізналася, що вагітна, то дуже зраділа. Андрій також був просто на сьомому небі від щастя. Я думала, що після такої новини стосунки між Андрієм та його мамою налагодяться, та й ми могли б стати ближчими. Але ж ні! Вона сказала, що мені ще зарано народжувати (а мені тоді було вже 27 років!), що ми повинні були спочатку пожити для себе, взагалі, моя вагітність – велика помилка і скоро ми це зрозуміємо. Я так і не змогла зрозуміти такого ставлення.

Я думала, що ось коли я народжу синочка, то свекруха «відтане». Вона потримає його вперше на руках, і наші стосунки нарешті стануть теплішими. Та синочку вже шість місяців, а свекруха ще ні разу не тримала на руках онука. Навіть коли мені дуже потрібна допомога, вона вдає, що не чує моїх прохань чи просто знову біжить у справах.

Працює свекруха в салоні краси, тож і вигляд має відповідний: нарощені вії, волосся, нігті (з червоним лаком!), кілограм косметики на обличчі, і завжди на підборах. Проте вона приходить додому вже о 14:00. І ніколи мені не допомагає! Іноді я не встигаю все зробити, бо синок вередує. А на мені всі хатні справи! Свекруха ж не хоче нічого робити, пояснює це тим, що вона вдома майже не буває, і це правда: то робота, то фітнес, то танці, то майстер-класи, то зустріч із подругами, то вечірка, то побачення, і вдома вона не їсть, тож чого вона буде щось тут робити. Коли я прошу про допомогу, то вона вдає, що не чує (останнім часом по квартирі ходить тільки в навушниках) або знову біжить у справах.

Моя мама приїздить до нас приблизно раз на місяць, але це дорого коштує, до того ж вона має господарство. Проте вона регулярно передає нам подарунки для онука. А свекруха зовсім ніяк не допомагає. А нещодавно вона взагалі зібрала речі та пішла жити до якогось чоловіка. Навіть нову адресу нам не повідомила!

Я не знаю, як можна бути такою байдужою до всього та жити лише заради себе. Я вже декілька разів просила чоловіка поговорити з мамою, проте він лише відмахується, говорить, що «мама завжди такою була», ще й каже мені радіти, що вона з нами майже не спілкується.

Оцініть статтю
ZigZag
Свекруха зовсім не цікавиться онуком. Навіть коли мені була терміново потрібна її допомога, вона відмахувалася: «Для себе народжували дитину!» і далі бігла у своїх справах! Онук їй зовсім не потрібен!